Свою Україну любіть,Любіть її во время люте,В останню тяжкую минуту,За неї Господа моліть! Це слова великого сина України, який понад усе любив свій край, рідну землю — Україну — Тараса Шевченка. 24 серпня 1991 року відбулася значна подія для кожного українця. Здійснилася заповітна мрія українського народу жити у своїй державі. Мабуть, жоден народ не зазнав таких бід, які випали на долю українців. Україна, з її родючими землями вигідним географічним розташуванням, завжди була об’єктом посягань інших держав: Росії, Австро-Угорщини, Польщі, Туреччини, Румунії. Кожний завойовник будував свої плани щодо неї. Найперше вони зводилися до знищення в українців українського духу, культури. Українцям постійно насаджували чужі мови культури, релігії. Приміром, згадаймо Валуєвський циркуляр 1863 року про заборону української мови. Український народ, який віками жив на рідній землі, примусово вивозили на чужі землі. А на українські землі приходили загарбники. Минав час. Змінювалися поневолювачі. Останнім катом став СРСР. Ця величезна система 70 років продовжувала справу попередників, а головне — русифікація українців. «Українська мова? Та немає такої — є мова братніх народів. Український народ? Та немає такого — є великий радянський народ. Комуністична система у 1932 — 1933 рр. вкотре намагалася знищити український народ (понад 10 млн українців померло від голоду). Як рослина не може рости без коріння, так і людина не може жити без Батьківщини. Бог подарував нам Україну- щедру землю, ніжну пісню, солов"їну мову.Моя Україна- це й працьовитий і талановитий народ. А я лише маленька частинка його. Я люблю свою рідну землю. Цієї любові вчить мене Т. Г. Шевченко, безсмертний кобзар. За свою синівську любов Шевченко платив довгими роками заслання, поневірянням на чужині, за неї готовий був "душу погубить". Отже, любити Україну ми повинні завжди: і в щасливі дні, і в години нещастяОбъяснение:
Свою Україну любіть,Любіть її во время люте,В останню тяжкую минуту,За неї Господа моліть! Це слова великого сина України, який понад усе любив свій край, рідну землю — Україну — Тараса Шевченка. 24 серпня 1991 року відбулася значна подія для кожного українця. Здійснилася заповітна мрія українського народу жити у своїй державі. Мабуть, жоден народ не зазнав таких бід, які випали на долю українців. Україна, з її родючими землями вигідним географічним розташуванням, завжди була об’єктом посягань інших держав: Росії, Австро-Угорщини, Польщі, Туреччини, Румунії. Кожний завойовник будував свої плани щодо неї. Найперше вони зводилися до знищення в українців українського духу, культури. Українцям постійно насаджували чужі мови культури, релігії. Приміром, згадаймо Валуєвський циркуляр 1863 року про заборону української мови. Український народ, який віками жив на рідній землі, примусово вивозили на чужі землі. А на українські землі приходили загарбники. Минав час. Змінювалися поневолювачі. Останнім катом став СРСР. Ця величезна система 70 років продовжувала справу попередників, а головне — русифікація українців. «Українська мова? Та немає такої — є мова братніх народів. Український народ? Та немає такого — є великий радянський народ. Комуністична система у 1932 — 1933 рр. вкотре намагалася знищити український народ (понад 10 млн українців померло від голоду). Як рослина не може рости без коріння, так і людина не може жити без Батьківщини. Бог подарував нам Україну- щедру землю, ніжну пісню, солов"їну мову.Моя Україна- це й працьовитий і талановитий народ. А я лише маленька частинка його. Я люблю свою рідну землю. Цієї любові вчить мене Т. Г. Шевченко, безсмертний кобзар. За свою синівську любов Шевченко платив довгими роками заслання, поневірянням на чужині, за неї готовий був "душу погубить". Отже, любити Україну ми повинні завжди: і в щасливі дні, і в години нещастяОбъяснение: