Утворення Київської Русі було цілком закономірним явищем в історії слов’янських народів Європи. Слов’яни другої половини першого тисячоліття перебували на приблизно однаковому рівні розвитку. В південних слов’ян починають утворюватися власні держави.
Наприкінці 8 – на початку 9 століття утворилася Праукраїнська держава – Середньодніпровська Русь. Головну роль у житті нової держави відігравали племена полян – саме вони прибрали собі назву "русь”. Від імені "русів” пішла й назва нової держави, а столицею її став древній центр полян-русів Київ. Отже, була сформована держава Київська Русь.
Розвиток Праукраїнської держави було перервано захопленням Києва варязьким конунгом Олегом у 882 році. Змінилася політична організація держави: замість конфедерації праукраїнських племен на чолі з князівською династією Києвичів утворилася держава імперського типу з князівською династією варягів Рюриковичів. Характерними для держави імперського типу стали підкорення й визиск інших племен і насильницьке розширення території.
Київська Русь об’єднала племена й народи від Карпат і до Волги та від Прибалтики до Росі, з визначною роллю русів- українців з столицею стародавнім Київом. У Київській державі створились умови для прискореного завершення формування української мови – головної ознаки народу. В своїй основі вона мала народну говірку полян-русів середньої Наддніпрянщини, яка активно впливала на говірки сусідніх племен і водночас вбирала в себе їх елементи.
У 11 столітті розмовна мова жителів Середньої Наддніпрянщини у своїй основі була разюче подібною до мови українців 19 століття.
Поряд із народною існувала й писемна мова.
У 12 столітті у літописах з’являється назва "Україна”, яка означає "край”, "земля”, "країна”. У Київській Русі завершилося формування українського народу за головними етнічними показниками. В цьому полягало одне з історичних значень Київської Русі в історії.
Наш народ був дуже мудрим. Свої знання люди виливали у традиції та звичаї, намагаючись у такий іб поділитися ними із нащадками. Традиції - це духовна спадщина нашого народу, яку ми маємо цінувати та поважати. Але для чого нам потрібно знати звичаї?
Звичаї повчають, надихають та об'єднують людей у єдине ціле. Спільні обряди роблять із нас колектив. Згадаймо, як приємно йти на Великдень, вітаючись зі знайомими та сусідами: "Христос Воскрес". Всі радісні, усміхнені. Традиції обґрунтовують стосунки між людьми, цінність духовної культури окремої особистості і народу взагалі. Тому ми маємо їх цінувати.
Утворення Київської Русі було цілком закономірним явищем в історії слов’янських народів Європи. Слов’яни другої половини першого тисячоліття перебували на приблизно однаковому рівні розвитку. В південних слов’ян починають утворюватися власні держави.
Наприкінці 8 – на початку 9 століття утворилася Праукраїнська держава – Середньодніпровська Русь. Головну роль у житті нової держави відігравали племена полян – саме вони прибрали собі назву "русь”. Від імені "русів” пішла й назва нової держави, а столицею її став древній центр полян-русів Київ. Отже, була сформована держава Київська Русь.
Розвиток Праукраїнської держави було перервано захопленням Києва варязьким конунгом Олегом у 882 році. Змінилася політична організація держави: замість конфедерації праукраїнських племен на чолі з князівською династією Києвичів утворилася держава імперського типу з князівською династією варягів Рюриковичів. Характерними для держави імперського типу стали підкорення й визиск інших племен і насильницьке розширення території.
Київська Русь об’єднала племена й народи від Карпат і до Волги та від Прибалтики до Росі, з визначною роллю русів- українців з столицею стародавнім Київом. У Київській державі створились умови для прискореного завершення формування української мови – головної ознаки народу. В своїй основі вона мала народну говірку полян-русів середньої Наддніпрянщини, яка активно впливала на говірки сусідніх племен і водночас вбирала в себе їх елементи.
У 11 столітті розмовна мова жителів Середньої Наддніпрянщини у своїй основі була разюче подібною до мови українців 19 століття.
Поряд із народною існувала й писемна мова.
У 12 столітті у літописах з’являється назва "Україна”, яка означає "край”, "земля”, "країна”. У Київській Русі завершилося формування українського народу за головними етнічними показниками. В цьому полягало одне з історичних значень Київської Русі в історії.
Объяснение:
Чому потрібно знати звичаї свого народу?
Наш народ був дуже мудрим. Свої знання люди виливали у традиції та звичаї, намагаючись у такий іб поділитися ними із нащадками. Традиції - це духовна спадщина нашого народу, яку ми маємо цінувати та поважати. Але для чого нам потрібно знати звичаї?
Звичаї повчають, надихають та об'єднують людей у єдине ціле. Спільні обряди роблять із нас колектив. Згадаймо, як приємно йти на Великдень, вітаючись зі знайомими та сусідами: "Христос Воскрес". Всі радісні, усміхнені. Традиції обґрунтовують стосунки між людьми, цінність духовної культури окремої особистості і народу взагалі. Тому ми маємо їх цінувати.