Головні члени речення — це підмет та присудок Підмет — головний член речення, що означає дійову особу або предмет, про який говориться в реченні, і відповідає на питання хто? що? Підмет завжди пов’язаний із присудком і найчастіше виражається іменником або займенником у називному відмінку, рідше — дієсловом у неозначеній формі або числівником. Присудок — головний член речення, який характеризує підмет за дією, станом або ознакою і відповідає на питання що робить підмет? що з ним робиться? який він є? хто він такий? що він таке? Присудок завжди пов’язаний із підметом. Він найчастіше виражається дієсловом (приклад: Пишається над водою чарівна калина. ((що?) калина; калина (що робить?) пишаеться)), рідше — прикметником чи іменником. Другорядні члени речення — це додатки, означення, обставини. Вони пояснюють або уточнюють головні члени речення й залежать від них. Додаток — другорядний член речення, що означає предмет, на який спрямована дія або стан, і відповідає на питання непрямих відмінків (кого? чого? кому? чому? кого? що? ким? чим? на кому? на чому?). Додатки найчастіше виражаються іменниками або займенниками, а також усіма іншими частинами мови у значенні іменника (приклад:Стали їсти цукерки. З`їли все солодке, що було у домі). Означення — другорядний член речення, що вказує на різні ознаки предмета і відповідає на питання який? чий? котрий? (у всіх родових, числових і відмінкових формах) та скільки?(лише в непрямих відмінках). Означення найчастіше виражається прикметником, займенником, числівником; рідше — іменником. Обставина — другорядний член речення, який виражає різноманітні ознаки дії або іншої ознаки (місце, час, причину, мету б, умову) і відповідає на питання де? коли? чому? з якою метою? як? та ін. Обставини найчастіше виражаються прислівниками або іменниками з прийменниками (приклад:Уранці (коли?) йшли (як?) бадьоро, швидко, легко: вітер дув (як?) збоку, а несупроти).
Сучасні високопродуктивні сорти озимої пшениці відзначаються підвищеними вимогами до родючості ґрунту, вмістом вологи та його чистотою щодо бур’янів. У зв’язку з цим зростає роль попередників при вирощуванні таких сортів. Попередники для озимої пшениці підбираються з урахуванням зони вирощування, структури посівних площ, реакції сортів на них. У посушливих та напівпосушливих південних районах озиму пшеницю висівають насамперед після тих попередників, які найменше висушують кореневмісний шар ґрунту та орють сприятливі умови водозабезпечення сходів після обробки; у північних районах достатнього зволоження попередниками є ті, які забезпечують оптимальні строки сівби, мають сприятливий поживний режим ґрунту та мінімальну його засміченість бур’янами. За даними наукових досліджень кращими попередниками для пшениці в Степу та Лісостепу України є чорні й зайняті пари, горох. У Лісостепу – зайняті пари, горох, багаторічні трави на один укіс. Приріст урожаю зерна пшениці, розміщеної після кращих попередників, досягає 7-10 ц/га і більше порівняно з розміщенням її після стерньових попередників. Цілком задовільними попередниками для озимої пшениці, які широко застосовуються при інтенсивній технології вирощування, є горох, кукурудза на силос, ріпак, гречка. Дослідженнями встановлено, що урожай пшениці, близький до високого, можна одержати і після гірших попередників. Проте, це завжди пов’язано з додатковими витратами добрив, гербіцидів, засобів захисту рослин від хвороб, шкідників, що значно підвищує собівартість вирощеної продукції.
Підмет — головний член речення, що означає дійову особу або предмет, про який говориться в реченні, і відповідає на питання хто? що? Підмет завжди пов’язаний із присудком і найчастіше виражається іменником або займенником у називному відмінку, рідше — дієсловом у неозначеній формі або числівником.
Присудок — головний член речення, який характеризує підмет за дією, станом або ознакою і відповідає на питання що робить підмет? що з ним робиться? який він є? хто він такий? що він таке? Присудок завжди пов’язаний із підметом. Він найчастіше виражається дієсловом (приклад: Пишається над водою чарівна калина. ((що?) калина; калина (що робить?) пишаеться)), рідше — прикметником чи іменником.
Другорядні члени речення — це додатки, означення, обставини. Вони пояснюють або уточнюють головні члени речення й залежать від них.
Додаток — другорядний член речення, що означає предмет, на який спрямована дія або стан, і відповідає на питання непрямих відмінків (кого? чого? кому? чому? кого? що? ким? чим? на кому? на чому?). Додатки найчастіше виражаються іменниками або займенниками, а також усіма іншими частинами мови у значенні іменника (приклад:Стали їсти цукерки. З`їли все солодке, що було у домі).
Означення — другорядний член речення, що вказує на різні ознаки предмета і відповідає на питання який? чий? котрий? (у всіх родових, числових і відмінкових формах) та скільки?(лише в непрямих відмінках). Означення найчастіше виражається прикметником, займенником, числівником; рідше — іменником.
Обставина — другорядний член речення, який виражає різноманітні ознаки дії або іншої ознаки (місце, час, причину, мету б, умову) і відповідає на питання де? коли? чому? з якою метою? як? та ін. Обставини найчастіше виражаються прислівниками або іменниками з прийменниками (приклад:Уранці (коли?) йшли (як?) бадьоро, швидко, легко: вітер дув (як?) збоку, а несупроти).