"Нещасна, неправедна людина, що добровільно й легко зрікається рідної мови; щаслива, праведна людина, що в радості й горі будує слово своєї землі. Нещасні, прокляті батько й мати, що сплоджують перевертнів; щасливий, непереможний народ, що породжує своїх захисників і оборонців", — стверджує Б. Захарчук. Не можна не погодитися із цією думкою. Більше того, деякі вчені вважають, що рідна мова записана в генетичному коді людини і передається від батьків дітям так само, як колір волосся, очей тощо. Якщо маленька дитина, а пізніше доросла людина опиняється в чужомовному середовищі, це стає причиною її душевного розладу.
Чи існує на сьогодні в Україні мовна проблема? Безперечно, існує. Згадаємо хоча б ситуацію, яка склалася під час останніх виборів президента. Україна фактично розділилася на дві частини — східну і західну, і кожна захищала, наскільки це було можливо, свої права, своє волевиявлення, свого кандидата на найвищу у державі посаду.
Постає питання: яким чином мовна проблема пов'язана із проблемами політичними, соціальними? Виявляється, що невидимий внутрішній зв'язок між цими явищами все ж таки існує. Ми побачили, наскільки успішно деякі політики заради власних амбіцій спекулювали питаннями статусу державної мови і мов національних меншин, хоча, власне, основний акцент був на статусі мови російської.
Був холодний осінній ранок. Вітер зривав з дерев останні листочки. На землю упав маленький Горішок. Він був дуже наляканий і сумний. Горішку захотілося повернутися на дерево. Він став проситися у горіха взяти його назад на гілочку. Але горіх відповів, що йому краще залишитися на землі, пустити коріння і рости великим і високим. Він ріс у нашому дворі поміж каштанами й кленами. Чи його посадці? хто, чи сам посіявся ніхто не знав. Стояв високий, стрункий, з розлогими вітами, на яких серед пахучого листя зеленіли ще дрібні кульки горіхів.Раптом я побачив, як до горіха, злодійкувато оглядаючись, підійшов хлопець і здоровенною палицею заходився гамселити по гіллю. Він намагався збити недозрілі плоди. Дерево шелестіло, сипалося листя... Мені здавалося, що воно тихо стогне від болю й незахищеності.Хлопець був старший за мене, але я вже не думав про це. Швидко кинувся до нього й вихопив з його рук палицю.— Ти нащо дерево нівечиш? — закричав я.— Хіба не бачиш, що горіхи зелені? А скільки гілок пооббивав...— А ти хто такий?..— витріщив очі бешкетник.— Воно що — твоє?..Моє! — розпалився я. І раптом додав примирливо: — Моє і твоє. Достигнуть — тоді й приходь, поласуємо горіхами.Незнайомець глипнув на мене, постояв трохи, певно, вирішував, що йому робити далі, потім махнув рукою:— А-а-а... Нехай росте. Бувай! І пішов своєю дорогою.А мені стало радісно, гарно. Я підійшов до горіха й тихенько йому сказав: «Рости, горішку. Рости й не бійся. Я тепер тебе завжди захищатиму».
Чи існує на сьогодні в Україні мовна проблема? Безперечно, існує. Згадаємо хоча б ситуацію, яка склалася під час останніх виборів президента. Україна фактично розділилася на дві частини — східну і західну, і кожна захищала, наскільки це було можливо, свої права, своє волевиявлення, свого кандидата на найвищу у державі посаду.
Постає питання: яким чином мовна проблема пов'язана із проблемами політичними, соціальними? Виявляється, що невидимий внутрішній зв'язок між цими явищами все ж таки існує. Ми побачили, наскільки успішно деякі політики заради власних амбіцій спекулювали питаннями статусу державної мови і мов національних меншин, хоча, власне, основний акцент був на статусі мови російської.
Він ріс у нашому дворі поміж каштанами й кленами. Чи його посадці? хто, чи сам посіявся ніхто не знав. Стояв високий, стрункий, з розлогими вітами, на яких серед пахучого листя зеленіли ще дрібні кульки горіхів.Раптом я побачив, як до горіха, злодійкувато оглядаючись, підійшов хлопець і здоровенною палицею заходився гамселити по гіллю. Він намагався збити недозрілі плоди. Дерево шелестіло, сипалося листя... Мені здавалося, що воно тихо стогне від болю й незахищеності.Хлопець був старший за мене, але я вже не думав про це. Швидко кинувся до нього й вихопив з його рук палицю.— Ти нащо дерево нівечиш? — закричав я.— Хіба не бачиш, що горіхи зелені? А скільки гілок пооббивав...— А ти хто такий?..— витріщив очі бешкетник.— Воно що — твоє?..Моє! — розпалився я. І раптом додав примирливо: — Моє і твоє. Достигнуть — тоді й приходь, поласуємо горіхами.Незнайомець глипнув на мене, постояв трохи, певно, вирішував, що йому робити далі, потім махнув рукою:— А-а-а... Нехай росте. Бувай! І пішов своєю дорогою.А мені стало радісно, гарно. Я підійшов до горіха й тихенько йому сказав: «Рости, горішку. Рости й не бійся. Я тепер тебе завжди захищатиму».