суспільство, яке нас оточує не завжди є добрим й порядним. але ми не можемо змінити оточуючий світ — ми можемо змінити лише себе й своє ставлення до цього світу. та для цього треба самому зрозуміти у якому світі ви хочете жити.дуже сумно визнавати, але деякого часу не всі можуть зрозуміти, чого вони насправді бажають від цього життя. особливо тяжко це дається підліткам. переважну кількість часу їм взагалі байдуже хто й що їх оточує, але це не заважає їм скаржитися на оточуючих та їх поведінку. але це ж не справедливо.що ж робити у такому випадку?
це набагато легше, чим ви можете вважати. треба вирішити у якому суспільстві ви бажаєте жити. яких людей ви бажаєте бачити коло себе протягом життя. які вчинки вважаєте гідним, а які навіюють вам жаху. це не така вже нездоланна справа, вам необхідно тільки поставитись до неї з усією серйозністю.
поставте собі питання: у якому я хочу жити суспільстві? що для мене є головним у цьому житті і чого я хочу від цього життя? іноді відповісти на ці питання може бути дуже складно, але ви не повинні зупинятися перед труднощами. николи не складайте руки.
якщо б мені колись поставили ці питання, я б без роздумів оголосив: суспільство, у якому переважає повага й розуміння — це суспільство, у якому я хочу жити. не має значення скільки людина робить помилок, важливо, щоб вона розуміла і визнавала ці помилки. та ще важливіше, щоб вона (людина) не засуджував за ці ж самі помилки інших людей.на мою думку, це є правильна точка зору і треба її поважати. у такому суспільстві я і хочу жити. бо кожна людина має право на помилку. важливо не намагатися не робити помилок, а вміти їх визнати й по змозі виправлят
Переказ тексту "Під вікном", у якому розповідається про хлопчика, калину й бузину пропоную виконати так:
У веснянім буянні біліли сади. Цвіли бузина та калина, мов шапками снігу понакривались. Сяяла білим цвітом сумна черемха. Зазвичай усі ці кущі й дерева не цвітуть ніколи в один і той самий день, проте тієї весни вони чомусь цвіли разом. Пелюстки весняних квітів України білою метелицею вихорились над землею. Усе навколо світилось і сяяло.
Була ніч. Місяць виплив з-поза обрію на перистих хмаринах, на подраних небесних пуховиках. Блиснула синім вогнем ріка. Усе довкола засвітилося сумним і спокійним світлом. Навкруги завидніло, неначе вдень, адже все навколо було біле.
Михайлик переліз через паркан садиби і опинився в старому вишневому садку. Тут над усім панував той самий Місяць. Під ногами перекочувались місячні плями, пересіяні через гілля та листя вишень, яке нахилялось од вітру.
Хлопець йшов, мов кіт по стерні, а потім скрадався до заплетеного хмелем будинку, до вікна на другому поверсі.
Михайлик незчувся, як ззаду хтось підійшов. Пролунав вражений вигук: «Михайле!» Перед хлопцем стояла його матуся. Шануючи предківські приписи чемності, мати тягла Михайла геть від того вікна, розпитуючи, коли ж він зашле до дівчини старостів.
суспільство, яке нас оточує не завжди є добрим й порядним. але ми не можемо змінити оточуючий світ — ми можемо змінити лише себе й своє ставлення до цього світу. та для цього треба самому зрозуміти у якому світі ви хочете жити.дуже сумно визнавати, але деякого часу не всі можуть зрозуміти, чого вони насправді бажають від цього життя. особливо тяжко це дається підліткам. переважну кількість часу їм взагалі байдуже хто й що їх оточує, але це не заважає їм скаржитися на оточуючих та їх поведінку. але це ж не справедливо.що ж робити у такому випадку?
це набагато легше, чим ви можете вважати. треба вирішити у якому суспільстві ви бажаєте жити. яких людей ви бажаєте бачити коло себе протягом життя. які вчинки вважаєте гідним, а які навіюють вам жаху. це не така вже нездоланна справа, вам необхідно тільки поставитись до неї з усією серйозністю.
поставте собі питання: у якому я хочу жити суспільстві? що для мене є головним у цьому житті і чого я хочу від цього життя? іноді відповісти на ці питання може бути дуже складно, але ви не повинні зупинятися перед труднощами. николи не складайте руки.
якщо б мені колись поставили ці питання, я б без роздумів оголосив: суспільство, у якому переважає повага й розуміння — це суспільство, у якому я хочу жити. не має значення скільки людина робить помилок, важливо, щоб вона розуміла і визнавала ці помилки. та ще важливіше, щоб вона (людина) не засуджував за ці ж самі помилки інших людей.на мою думку, це є правильна точка зору і треба її поважати. у такому суспільстві я і хочу жити. бо кожна людина має право на помилку. важливо не намагатися не робити помилок, а вміти їх визнати й по змозі виправлят
Переказ тексту "Під вікном", у якому розповідається про хлопчика, калину й бузину пропоную виконати так:
У веснянім буянні біліли сади. Цвіли бузина та калина, мов шапками снігу понакривались. Сяяла білим цвітом сумна черемха. Зазвичай усі ці кущі й дерева не цвітуть ніколи в один і той самий день, проте тієї весни вони чомусь цвіли разом. Пелюстки весняних квітів України білою метелицею вихорились над землею. Усе навколо світилось і сяяло.
Була ніч. Місяць виплив з-поза обрію на перистих хмаринах, на подраних небесних пуховиках. Блиснула синім вогнем ріка. Усе довкола засвітилося сумним і спокійним світлом. Навкруги завидніло, неначе вдень, адже все навколо було біле.
Михайлик переліз через паркан садиби і опинився в старому вишневому садку. Тут над усім панував той самий Місяць. Під ногами перекочувались місячні плями, пересіяні через гілля та листя вишень, яке нахилялось од вітру.
Хлопець йшов, мов кіт по стерні, а потім скрадався до заплетеного хмелем будинку, до вікна на другому поверсі.
Михайлик незчувся, як ззаду хтось підійшов. Пролунав вражений вигук: «Михайле!» Перед хлопцем стояла його матуся. Шануючи предківські приписи чемності, мати тягла Михайла геть від того вікна, розпитуючи, коли ж він зашле до дівчини старостів.
Детальніше - на -