Запорозькі козаки були віруючими людьми і суворо дотримувались православ'я. З 1734 року і до кінця існування Нової Січі у межах вольностей Війська Запорізького діяли 44 церкви.
Церковний інтер'єр та внутрішнє убранство відображали ставлення запорожців до церкви.
Кожен помираючий козак, якщо мав при собі хрестик, іконку або був царською медаллю, неодмінно відписував все це церкві.
За народним звичаєм мореходці, поранені та хворі козаки любили робити обіти і в раз ння від небезпеки, вдачі, або одужання приносили в дарунок церкві срібні хрестики, чарки, бляшанки з зображенням святих та інше. Тому запорозькі церкви завжди мали багате убранство. Найбагатшою з них була Покровська Січова церква.
Покровська запорозька церква, яка була на останній Новій Січі оздоблювалась за рахунок Коша і особистих вкладів запорожців.
Своїм внутрішнім оздобленням та коштовностями Покровська Січова церква могла позмагатися з ризницею Києво-Печерської лаври.
У середині церкви глядача вражав багатоярусний іконостас з церковними вратами "в косую сажень" відлитими з чистого срібла та позолоченими.
Ікони горіли золотим оздобленням і були написані кращими візантійскими та українськими художниками. Ризи були ковані золотом. Книги були обкладені масивним сріблом з коштовним камінням. Після зруйнування останньої Нової Січі частина церковного одягу,книг, хоругвів була подарована Потьомкіним соборній церкві в м. Миколаєві, а частина ризниці завжди зберігалась при князі і була знайдена в його будинку після його смерті.
Про це пише історик Скальковський в своїй "Історії Нової Січі" Після знищення Запорозької Січі і зруйнування Січової церкви частина її майна за розпорядженням губернатора Новоросійського краю М.Д. Язикова була перенесена в Нікопольску Свято-Покровську церкву завдяки клопотанням її ктиторів братів Івана і Якова Шиянів.
Опис цих церковних речей дає Д.І. Яворницький в роботі " Запорожье в останках старини і преданиях народа" т.II, а також нікопольський священик протоєрей Іоан Карелін в "Записках Одесского общества истории и древностей".
Як свідчить опис церковних старожитностей Нікопольського музею за 1919 -кінець 20-тих років вони були передані у середині 20-тих років з Нікопольської Свято-Покровської церкви,що належала до УАПЦ, у краєзнавчий музей.
Найдавніший запорозький експонат музею -хрест з Микитинської Сі- чової церкви. Хрест залізний ко
Батьки і діти - це покоління, між якими існує значна різниця у віці. Саме тому впродовж життєвого шляху їх погляди щодо багатьох питань розходяться.
Так влаштовано природою, що мами і тата, в силу свого досвіду і віку, мають можливість оберігати своїх дітей від оточуючих труднощів, стерегти від помилок, захищати, виховуючи і допомагаючи їм з самого дитинства.
З ранніх років дитина не просто звикає до батьків, а вважає себе єдиним цілим з ними, сім'єю. Це і є норма.
Однак нерідко діти через неправильно побудованих взаємин всередині сім'ї відчувають нерозуміння. Вони засуджують батьків, вважаючи їх ворогами, якщо не відчувають задоволення потреб, наприклад, без максимально вільного часу через невиконаний домашнього завдання. Їм починає здаватися, що мама і тато обмежують їх свободу. В результаті подібного непорозуміння у більшості членів цих сім'єю виникають конфліктні ситуації. Але вони тимчасові. Так як при правильному підході батьки вибудовують взаємини таким чином, щоб дитина прийняла ситуацію, повірив дорослому і визначив вірний шлях.
Ідеальні сім'ї такі, в яких панує між дітьми та їхніми наставниками взаєморозуміння. Дитина відчуває опору, він бачить, що його цінують і люблять. Через розуміння цього він щасливий.
Навіть виховні моменти, в яких присутні недомовки, не дають йому думати про ворожість, обмані.
Діти піддаються сприятливому впливу дорослих в атмосфері гармонії, дивлячись на врівноважених, працьовитих, освічених батьків, так як бачать їх справжнє обличчя і відношення до себе.
Особливий інтерес викликає ситуація, коли в родині виховується не одна дитина. Тоді виникає небезпека виникнення конкуренції, ревнощів між дітьми. У цьому випадку потрібен грамотний підхід і аналіз своєї поведінки дорослим. Необхідно дати зрозуміти дітям, що кожен з них любимо.
Уміння прощати дитини, направляти його на вірний шлях, довіряти - це дієв у вихованні, встановлення довірчих відносин на будь-якому віковому етапі дитини, які до виростити відповідального, самостійного людини з гідними якостями.
Запорозькі козаки були віруючими людьми і суворо дотримувались православ'я. З 1734 року і до кінця існування Нової Січі у межах вольностей Війська Запорізького діяли 44 церкви.
Церковний інтер'єр та внутрішнє убранство відображали ставлення запорожців до церкви.
Кожен помираючий козак, якщо мав при собі хрестик, іконку або був царською медаллю, неодмінно відписував все це церкві.
За народним звичаєм мореходці, поранені та хворі козаки любили робити обіти і в раз ння від небезпеки, вдачі, або одужання приносили в дарунок церкві срібні хрестики, чарки, бляшанки з зображенням святих та інше. Тому запорозькі церкви завжди мали багате убранство. Найбагатшою з них була Покровська Січова церква.
Покровська запорозька церква, яка була на останній Новій Січі оздоблювалась за рахунок Коша і особистих вкладів запорожців.
Своїм внутрішнім оздобленням та коштовностями Покровська Січова церква могла позмагатися з ризницею Києво-Печерської лаври.
У середині церкви глядача вражав багатоярусний іконостас з церковними вратами "в косую сажень" відлитими з чистого срібла та позолоченими.
Ікони горіли золотим оздобленням і були написані кращими візантійскими та українськими художниками. Ризи були ковані золотом. Книги були обкладені масивним сріблом з коштовним камінням. Після зруйнування останньої Нової Січі частина церковного одягу,книг, хоругвів була подарована Потьомкіним соборній церкві в м. Миколаєві, а частина ризниці завжди зберігалась при князі і була знайдена в його будинку після його смерті.
Про це пише історик Скальковський в своїй "Історії Нової Січі" Після знищення Запорозької Січі і зруйнування Січової церкви частина її майна за розпорядженням губернатора Новоросійського краю М.Д. Язикова була перенесена в Нікопольску Свято-Покровську церкву завдяки клопотанням її ктиторів братів Івана і Якова Шиянів.
Опис цих церковних речей дає Д.І. Яворницький в роботі " Запорожье в останках старини і преданиях народа" т.II, а також нікопольський священик протоєрей Іоан Карелін в "Записках Одесского общества истории и древностей".
Як свідчить опис церковних старожитностей Нікопольського музею за 1919 -кінець 20-тих років вони були передані у середині 20-тих років з Нікопольської Свято-Покровської церкви,що належала до УАПЦ, у краєзнавчий музей.
Найдавніший запорозький експонат музею -хрест з Микитинської Сі- чової церкви. Хрест залізний ко
Батьки і діти - це покоління, між якими існує значна різниця у віці. Саме тому впродовж життєвого шляху їх погляди щодо багатьох питань розходяться.
Так влаштовано природою, що мами і тата, в силу свого досвіду і віку, мають можливість оберігати своїх дітей від оточуючих труднощів, стерегти від помилок, захищати, виховуючи і допомагаючи їм з самого дитинства.
З ранніх років дитина не просто звикає до батьків, а вважає себе єдиним цілим з ними, сім'єю. Це і є норма.
Однак нерідко діти через неправильно побудованих взаємин всередині сім'ї відчувають нерозуміння. Вони засуджують батьків, вважаючи їх ворогами, якщо не відчувають задоволення потреб, наприклад, без максимально вільного часу через невиконаний домашнього завдання. Їм починає здаватися, що мама і тато обмежують їх свободу. В результаті подібного непорозуміння у більшості членів цих сім'єю виникають конфліктні ситуації. Але вони тимчасові. Так як при правильному підході батьки вибудовують взаємини таким чином, щоб дитина прийняла ситуацію, повірив дорослому і визначив вірний шлях.
Ідеальні сім'ї такі, в яких панує між дітьми та їхніми наставниками взаєморозуміння. Дитина відчуває опору, він бачить, що його цінують і люблять. Через розуміння цього він щасливий.
Навіть виховні моменти, в яких присутні недомовки, не дають йому думати про ворожість, обмані.
Діти піддаються сприятливому впливу дорослих в атмосфері гармонії, дивлячись на врівноважених, працьовитих, освічених батьків, так як бачать їх справжнє обличчя і відношення до себе.
Особливий інтерес викликає ситуація, коли в родині виховується не одна дитина. Тоді виникає небезпека виникнення конкуренції, ревнощів між дітьми. У цьому випадку потрібен грамотний підхід і аналіз своєї поведінки дорослим. Необхідно дати зрозуміти дітям, що кожен з них любимо.
Уміння прощати дитини, направляти його на вірний шлях, довіряти - це дієв у вихованні, встановлення довірчих відносин на будь-якому віковому етапі дитини, які до виростити відповідального, самостійного людини з гідними якостями.