Воно таке. Що мале, що велике - усе в порiвняннi. Пiдiйшов до людини, що впала, викликав "швидку" - великий вчинок? Та що там, хвилина розмови по мобiлцi. А може ти людинi життя врятував? От шляк трафив, ще б декiлька хвилин прогавили - не вiдкачали б. А подвiр'я приборкати? Ну поробив годину. А тут люди подивилися, чому на тiй багатоповерхiвцi охайно, а в нас такий бардак? Негаразд, треба теж... Туди-сюди, бач - а у нас уже iнша держава. Корупцiя? А ти не давай хабаря, де тодi хабарник його вiзьме? Це вчинок чи нi? Ми - народ. Ми - держава. Якi ми - такою вона буде. А з ворогами якось впоратись можна, Бог до
Ядуже люблю зустрічати перші спалахи пробудження нового дня. задовго до сходу сонце сповіщає про свій прихід. воно забарвлює своїми променями нічний небосхил, гасить зорі. я люблю зустрічати сонце, гру і трепіт ранкових спалахів його променів. спочатку на обрії з'являється багряно-червона смуга. потім вона стає оранжевою, рожевою, а далі сонцем наповнювалося все навколо. і ніби вперше бачиш зелений листочок, дерево, яке росте аж до мого вікна, і легкий туман над рідним містом, що пробуджується до нового дня. і ось світанок змінюється новим днем, наповнюється турботами життя людей, і я чую ніжне: "доброго ранку, сину! "
