- Привіт! Над чим замислився? -Привіт! Та ось, міркую, як краще твір написати. - О! Тобі теж задали твір "Чи завжди треба казати правду"? - Так. Ти як, вже написав? - Написав. Знаєш, у мене виходить, що не завжди. Наприклад, нещодавно мене спитала моя тітка, чи пасує їй сукня. Я сказав"так", хоча мені і не подобалося. Як ти вважаєш, може, треба було сказати "ні"? - Я вважаю, що ти правильно відповів. Ну, зіпсував би ти їй настрій, і що? До того ж, смаки у різних людей різні... - Я теж так вважаю. Але ж я збрехав. - Знаєш, у мене тато - лікар. Так ось, він мені якось розповів, що йому доволі часто доводиться брехати. Їх навіть в інституті брехати вчили. - Як це? - А так. Коли людина тяжко хвора і може померти, їй вкрай потрібна надія. І коли вона питає лікаря: "Я одужаю?", треба їй відповідати "Так", навіть якщо надії майже немає. Тоді людина справді може одужати. А якщо у неї відібрати надію, то вона помре. Тому лікарю доводиться брехати, І, знаєш, тато говорив, що іноді навіть безнадійний хворий може одужати. - Мабуть, не всяка брехня є брехнею. Напишу-но я про це у своєму творі. - Я теж так вважаю.
На мою думку, на звучання української мови найбільше схожі звуки музичного інструмента «бандура». Українська мова дуже співуча, мелодійна, красива. Коли чуєш українську, хочется слухати її все більше і більше, так само, як і наш народний інструмент – бандуру. Не дарма на ній любив грати співець українського слова - Тарас Григорович Шевченко! Коли чуєш звуки бандури, серце крається, і те ж саме стається і тоді, коли чуєш рідну мову. І я дуже радію тому, що українська мова відроджується. Все більше людей спілкується українською, і її все частіше можна почути на вулицях нашого міста. Я сподіваюся, що все більше молоді стане цікавитися рідною мовою, культурою, мистецтвом та традиціями.
-Привіт! Та ось, міркую, як краще твір написати.
- О! Тобі теж задали твір "Чи завжди треба казати правду"?
- Так. Ти як, вже написав?
- Написав. Знаєш, у мене виходить, що не завжди. Наприклад, нещодавно мене спитала моя тітка, чи пасує їй сукня. Я сказав"так", хоча мені і не подобалося. Як ти вважаєш, може, треба було сказати "ні"?
- Я вважаю, що ти правильно відповів. Ну, зіпсував би ти їй настрій, і що? До того ж, смаки у різних людей різні...
- Я теж так вважаю. Але ж я збрехав.
- Знаєш, у мене тато - лікар. Так ось, він мені якось розповів, що йому доволі часто доводиться брехати. Їх навіть в інституті брехати вчили.
- Як це?
- А так. Коли людина тяжко хвора і може померти, їй вкрай потрібна надія. І коли вона питає лікаря: "Я одужаю?", треба їй відповідати "Так", навіть якщо надії майже немає. Тоді людина справді може одужати. А якщо у неї відібрати надію, то вона помре. Тому лікарю доводиться брехати, І, знаєш, тато говорив, що іноді навіть безнадійний хворий може одужати.
- Мабуть, не всяка брехня є брехнею. Напишу-но я про це у своєму творі.
- Я теж так вважаю.
На мою думку, на звучання української мови найбільше схожі звуки музичного інструмента «бандура». Українська мова дуже співуча, мелодійна, красива. Коли чуєш українську, хочется слухати її все більше і більше, так само, як і наш народний інструмент – бандуру. Не дарма на ній любив грати співець українського слова - Тарас Григорович Шевченко! Коли чуєш звуки бандури, серце крається, і те ж саме стається і тоді, коли чуєш рідну мову. І я дуже радію тому, що українська мова відроджується. Все більше людей спілкується українською, і її все частіше можна почути на вулицях нашого міста. Я сподіваюся, що все більше молоді стане цікавитися рідною мовою, культурою, мистецтвом та традиціями.