Напишіть власне висловлювання, дотримуйтесь усіх вимог щодо написання власного висловлювання. Оберіть одну з тем. Теми :
1.Бойова нічия. Чи варто завжди перемагати?
2.Лебедина вірність.
3.За двома зайцями у реальному житті.
4.Кайдешева сім’я поруч зі мною
Обережним бути не завадить
Літо. Скільки див воно дарує: подорожі, відпочинок, екскурсії у мальовничі куточки нашої країни. Звісно, кожна дитина чекає літа, бо воно приносить канікули. Три місяці — так багато веселого часу. Скільки різних пригод трапляється, скільки вражень!
Я хочу розповісти про випадок, який стався минулого року на морі. Щоправда, не зі мною.
Героїня мого оповідання — Марічка, десятирічна дівчинка, красива білявка з голубими оченятами.
Одного довгоочікуваного дня дівчинка разом із сім'єю сіла в потяг і помчала-полетіла назустріч морю.
Марічка ніколи раніше не бачила цього синього дива: раптом перед очима постала блакитна далеч, аж до самого обрію. Морська гладінь виблискувала на сонці міріадами іскорок.
— Мамо, яке море безмежне і привітне. Я йду з ним привітаюсь ближче, — впевнено сказала Марічка.
— Обережно, дитино. Воно дійсно гарне, але може бути небезпечне.
— Ну що ти, мамо! Хіба я маленька! — махнула рукою дівчинка і, не слухаючи останніх слів матусі, помчала у воду. Марічка не зрозуміла, чому мама так каже. Вона хлюпалась у водичці, забавлялась, не помічаючи, як відходить все далі від берега. Та ось одна велика піниста хвиля накрила дитину. Мить — і Марічка опинилась під водою. Що було далі — вона не пам'ятає.
Дівчинка розплющила очі — і побачила біля себе переляканих батьків і двох високих чоловіків у рятувальних жилетах. Вони лагідно посміхнулись і сказали:
— Так, море гарне і добре, але обережним бути не завадить.
вам, —ледве промовила Марічка. І, притулившись до мами, заплакала...
Коли хліба обмаль — його не може замінити ні золото, ні інші коштовності. Матеріальні блага нічого не варті, коли голодні їх виробники.
Звернімося до історії: Радянський Союз у 1933 році продавав хліб за золото, коли Україна гинула від голодомору. Недаремно старі люди такі заощадливі, бо вони пережили це страхіття. Моя бабуся, даруючи мамі свою каблучку, застерігала: «Бережи, може колись за неї виміняєш шматок хліба». У роки Великої Вітчизняної моя бабуся ходила на село вимінювати продукти за речі. А у 1947 році, коли в місті відмінили хлібні картки, село вимирало від голоду. Божевільні від голоду люди здатні були на вбивство заради шматка хліба.
Одного разу в музеї я бачив шматочок блокадного хліба, одноденну Норму ленінградця. Я вжахнувся від побаченого, бо той сіро-коричиевий шматочок швидше нагадував землю, змішану з половою, ніж хліб.
Пригадую фільм, побачений у дитинстві. Ішлося про дореволюційне село: господиня крає хліб, наділяє ним усю родину, а крихти змітає у долоню і їсть. Але були часи, коли хлібом не дорожили ні в місті, ні в селі. Тоді він був дешевим. Ним годували худобу, він лежав на смітниках. Це жахливо, коли хліб не шанують у місті, але ще більш жахливо, коли не шанують у селі. Мене дивує, як хлібороб може не цінувати хліб! Народна мудрість навчає нас: «Хліб — усьому голова», «Є хліб — буде й пісня». І дійсно, без хліба не буває смачною найвишуканіша страва, а пісню заводить лише сита людина.
Хліб — це геніальний витвір людини, у якого немає конкурентів. Хліб — це святиня. Не даремно хлібом і сіллю зустрічають бажаних гостей, хлібом-сіллю благословляють матері своїх дітей. І це не тому, що хліб і сіль — основні продукти, а тому що це уособлення рідної землі, символ праці і надії на майбутнє. Хліб — це міра совісті і людяності.
Завантажити в zip-архіві - Хліб — найбільше багатство (твір-роздум на мораль