Звичайно, у кожного є свої обов'язки в сім'ї. Наприклад, тато в сім'ї найчастіше заробляє гроші, майже завжди важкою працею. Мами зазвичай пораються по господарству: готують їжу, прибирають у домі. Діти мають простіші обов'язки: помити посуд за собою, витерти пил з меблів.
У мене обов'язків не дуже багато і це прекрасно, але я дорослішаю — і їх стає дедалі більше. Вранці я мушу застелити після себе ліжко. Якщо нікого немає вдома, то треба самому приготувати собі поїсти, в основному підігріти щось готове. Прийшовши зі школи додому, я обідаю, потім витираю меблі від пилу, підмітаю та у разі потреби мию підлогу у своїй кімнаті. Потім, якщо необхідно, йду за покупками: хлібом, молоком, яйцями тощо. .
У вихідні дні звичайно справ стає більше. По-перше, у суботу доводиться їздити на ринок та допомагати мамі носити сумки. Цього дня ми купуємо продукти на весь тиждень, а вже упродовж тижня докуповуємо найнеобхідніше: хліб, молоко, сметану тощо. Потім вдома допомагаю мамі після прання розвісити одяг на балконі. Ось такі обов'язки є у мене.
У дітей ще здавна були певні обов'язки, причому більше, ніж зараз, бо не було техніки, і тому дітям змалку доводилось рубати дрова для грубки, носити з колодязя воду тощо. їхні батьки теж з тієї самої причини були більш завантажені хатньою роботою.
Отже, сімейні обов'язки існували здавна, існують зараз, їх має кожна людина, що живе сама або з сім'єю.
Объяснение:Як на мене, звичка ділити все на чорне і біле, упадати в крайнощі, категоричність суджень не дають змоги налагодити взаєморозуміння між людьми. Зрозуміло, можна знайти вихід із ситуації, коли людина вчинила неправильно й розуміє свою провину, однак зради, на мою думку, пробачати не можна.
По-перше, незважаючи на мотиви, цей страшний гріх завжди є проявом неповаги, егоїзму, він однаково огидний і в стосунках між людьми, і в ставленні до ідеалів, до Батьківщини. Якими б най- прекраснішими намірами не виправдовувався зрадник, насправді він ставить власні інтереси понад усе, не бачить усіх наслідків свого вчинку або їх нехтує.
Яскравим прикладом може бути головний герой новели Миколи Хвильового «Я (Романтика)». Він стоїть перед вибором: убити рідну матір і надалі служити революційним ідеалам чи ні. У будь-якому разі це буде зрадою або ідей партії, або ж самого себе. Перетворюючись на фанатичного пса тоталітарної системи, він убиває матір; і навіть те, що він виконував свій революційний обов’язок, його в жодному разі не виправдовує.
По-друге, пробачити таку людину — те саме, що й дозволити їй зраджувати знову, заохотити до аналогічних дій. Закономірно, що вона буде здатна вчинити так і наступного разу.
Прикладом з історії може бути те, як Юда зрадив Ісуса Христа за тридцять срібняків. Ісус знає, що це станеться, але все одно тримає його біля себе до кінця, виявляючи свою любов. Але, звичайно, Юду це не зупинило. Що мало статися, те сталося. І не було в грішника таких мук сумління, які б свідчили, що ця його зрада остання.
Виходячи з наведених аргументів, можна зробити висновок, що виправдовувати зрадника не можна; зневаживши інших, він і сам утрачає довіру до себе. Якщо людина одного разу була здатна на віроломність і продажність, то в подібних ситуаціях учинить так ще не раз.
Люди дуже часто говорять про те, що потрібно творити добро, і тоді світ стане кращим. «За добро добром відплачують» - говорить народна мудрість. Але з екранів телебачення часто демонструють зовсім протилежне: от зробиш комусь добро, а він тобі злом віддячить.
І знайомі з цим згодні: невдячні люди дуже часто трапляються навколо нас. Можливо, злом вони за добро не відплачують, але й подяки від них не дочекаєшся.
Але чому все одно потрібно творити добро? Мабуть, тому, що це нагальна потреба людини – посміхнутися комусь, простягти руку до До перейти вулицю, зігріти змерзлого, винайти для хворих чудодійні ліки. Або просто сказати добре слово підтримки.
Звичайно, коли людина говорить красиві слова та обіцянки – це ще не так багато вартує. Потрібно підкріпляти свої слова реальними вчинками.
Я думаю, що творити добро – це потреба навіть не просто людини, а всякої живої істоти. Скільки буває випадків, коли, наприклад, кіт виховує покинутих цуценят, або навіть вовки вигодовують загублених у лісі людських малюків. Не може жива істота жити без того, щоб самому творити добро. Усі релігії світу вчать нас робити добрі вчинки, і християнська віра теж.
Мабуть, у нашому непростому світі складно творити добро. І мені, як і усім, теж хочеться його творити. Але не завжди виходить. Часто забуваєш, що потрібно сказати щось хороше, а замість цього дратуєшся та огризаєшся на близьких та друзів. А потім почуваєшся дуже соромно. Часто губишся, коли час зробити добрий вчинок, а потім думаєш: потрібно було вчинити так і так…
Ми боїмося чинити добро, тому що не впевнені, що нам за це віддячать. Хотілося б скинути ці обмеження і просто робити добро безкорисливо, не сподіваючись на вигоду. Від цього можна отримати велику, безмежну радість. Найщасливіші люди – ті, хто вміє допомагати іншим просто по волі своєї душі. І для них це так само природно, як дихати. Оточуючі інколи вважають таких людей майже святими.
А той, хто добра не робить – він неначе живе у неповну силу, зіщулившись, озираючись навколо: де б вигоду знайти. Він не проживає половину свого життя, і з його очей ніколи не ллється життєдайний світ. Часто і дивитися на такого не хочеться.
Знаєте, одним з прикладів безкорисливої доброти я вважаю героїню поеми «Наймичка» Тараса Шевченка. Ганна виховувала свого сина, все робила для нього, хоч знала, що він не вважає її своєю матір’ю. Він міг би вирости та вигнати її на вулицю – адже для нього вона була усього лише наймичкою. Стара та хвора наймичка кому потрібна? Ганна цього не побоялася, і все життя віддала Маркові та його родині. І серце хлопця відізвалося на її доброту - він полюбив її як матір. Добро все одно знаходить справжню подяку, я в це вірю.
Звичайно, у кожного є свої обов'язки в сім'ї. Наприклад, тато в сім'ї найчастіше заробляє гроші, майже завжди важкою працею. Мами зазвичай пораються по господарству: готують їжу, прибирають у домі. Діти мають простіші обов'язки: помити посуд за собою, витерти пил з меблів.
У мене обов'язків не дуже багато і це прекрасно, але я дорослішаю — і їх стає дедалі більше. Вранці я мушу застелити після себе ліжко. Якщо нікого немає вдома, то треба самому приготувати собі поїсти, в основному підігріти щось готове. Прийшовши зі школи додому, я обідаю, потім витираю меблі від пилу, підмітаю та у разі потреби мию підлогу у своїй кімнаті. Потім, якщо необхідно, йду за покупками: хлібом, молоком, яйцями тощо. .
У вихідні дні звичайно справ стає більше. По-перше, у суботу доводиться їздити на ринок та допомагати мамі носити сумки. Цього дня ми купуємо продукти на весь тиждень, а вже упродовж тижня докуповуємо найнеобхідніше: хліб, молоко, сметану тощо. Потім вдома допомагаю мамі після прання розвісити одяг на балконі. Ось такі обов'язки є у мене.
У дітей ще здавна були певні обов'язки, причому більше, ніж зараз, бо не було техніки, і тому дітям змалку доводилось рубати дрова для грубки, носити з колодязя воду тощо. їхні батьки теж з тієї самої причини були більш завантажені хатньою роботою.
Отже, сімейні обов'язки існували здавна, існують зараз, їх має кожна людина, що живе сама або з сім'єю.
Объяснение:Як на мене, звичка ділити все на чорне і біле, упадати в крайнощі, категоричність суджень не дають змоги налагодити взаєморозуміння між людьми. Зрозуміло, можна знайти вихід із ситуації, коли людина вчинила неправильно й розуміє свою провину, однак зради, на мою думку, пробачати не можна.
По-перше, незважаючи на мотиви, цей страшний гріх завжди є проявом неповаги, егоїзму, він однаково огидний і в стосунках між людьми, і в ставленні до ідеалів, до Батьківщини. Якими б най- прекраснішими намірами не виправдовувався зрадник, насправді він ставить власні інтереси понад усе, не бачить усіх наслідків свого вчинку або їх нехтує.
Яскравим прикладом може бути головний герой новели Миколи Хвильового «Я (Романтика)». Він стоїть перед вибором: убити рідну матір і надалі служити революційним ідеалам чи ні. У будь-якому разі це буде зрадою або ідей партії, або ж самого себе. Перетворюючись на фанатичного пса тоталітарної системи, він убиває матір; і навіть те, що він виконував свій революційний обов’язок, його в жодному разі не виправдовує.
По-друге, пробачити таку людину — те саме, що й дозволити їй зраджувати знову, заохотити до аналогічних дій. Закономірно, що вона буде здатна вчинити так і наступного разу.
Прикладом з історії може бути те, як Юда зрадив Ісуса Христа за тридцять срібняків. Ісус знає, що це станеться, але все одно тримає його біля себе до кінця, виявляючи свою любов. Але, звичайно, Юду це не зупинило. Що мало статися, те сталося. І не було в грішника таких мук сумління, які б свідчили, що ця його зрада остання.
Виходячи з наведених аргументів, можна зробити висновок, що виправдовувати зрадника не можна; зневаживши інших, він і сам утрачає довіру до себе. Якщо людина одного разу була здатна на віроломність і продажність, то в подібних ситуаціях учинить так ще не раз.
Люди дуже часто говорять про те, що потрібно творити добро, і тоді світ стане кращим. «За добро добром відплачують» - говорить народна мудрість. Але з екранів телебачення часто демонструють зовсім протилежне: от зробиш комусь добро, а він тобі злом віддячить.
І знайомі з цим згодні: невдячні люди дуже часто трапляються навколо нас. Можливо, злом вони за добро не відплачують, але й подяки від них не дочекаєшся.
Але чому все одно потрібно творити добро? Мабуть, тому, що це нагальна потреба людини – посміхнутися комусь, простягти руку до До перейти вулицю, зігріти змерзлого, винайти для хворих чудодійні ліки. Або просто сказати добре слово підтримки.
Звичайно, коли людина говорить красиві слова та обіцянки – це ще не так багато вартує. Потрібно підкріпляти свої слова реальними вчинками.
Я думаю, що творити добро – це потреба навіть не просто людини, а всякої живої істоти. Скільки буває випадків, коли, наприклад, кіт виховує покинутих цуценят, або навіть вовки вигодовують загублених у лісі людських малюків. Не може жива істота жити без того, щоб самому творити добро. Усі релігії світу вчать нас робити добрі вчинки, і християнська віра теж.
Мабуть, у нашому непростому світі складно творити добро. І мені, як і усім, теж хочеться його творити. Але не завжди виходить. Часто забуваєш, що потрібно сказати щось хороше, а замість цього дратуєшся та огризаєшся на близьких та друзів. А потім почуваєшся дуже соромно. Часто губишся, коли час зробити добрий вчинок, а потім думаєш: потрібно було вчинити так і так…
Ми боїмося чинити добро, тому що не впевнені, що нам за це віддячать. Хотілося б скинути ці обмеження і просто робити добро безкорисливо, не сподіваючись на вигоду. Від цього можна отримати велику, безмежну радість. Найщасливіші люди – ті, хто вміє допомагати іншим просто по волі своєї душі. І для них це так само природно, як дихати. Оточуючі інколи вважають таких людей майже святими.
А той, хто добра не робить – він неначе живе у неповну силу, зіщулившись, озираючись навколо: де б вигоду знайти. Він не проживає половину свого життя, і з його очей ніколи не ллється життєдайний світ. Часто і дивитися на такого не хочеться.
Знаєте, одним з прикладів безкорисливої доброти я вважаю героїню поеми «Наймичка» Тараса Шевченка. Ганна виховувала свого сина, все робила для нього, хоч знала, що він не вважає її своєю матір’ю. Він міг би вирости та вигнати її на вулицю – адже для нього вона була усього лише наймичкою. Стара та хвора наймичка кому потрібна? Ганна цього не побоялася, і все життя віддала Маркові та його родині. І серце хлопця відізвалося на її доброту - він полюбив її як матір. Добро все одно знаходить справжню подяку, я в це вірю.