У березні цього року Франція офіційно визнала фемінітиви для позначення професій. В Україні фемінітиви не визнані офіційно, але їх використовують здавна. Без вагань говорять «прибиральниця», «санітарка», «куховарка». Якщо ж справа стосується політики чи так званої «солідної» медицини, зазвичай послуговуються такими словами як «політик», «анестезіолог», «хірург». У нашій державі фемінітиви – явище на рівні чогось надмірного, суперечливого, маловартісного. Мовляв, чи варто перейматися ними зараз, коли країна кілька років перебуває у стані неоголошеної війни.
Згадаймо радянські часи, коли жінки не мали права працювати в цілих галузях економіки. Їм було заборонено працювати у металургійній, гірничій, харчовій галузі тощо. Про військову та правоохоронну службу навіть не йшлося – під соусом турботи про жінок, чиє призначення, вважалося, займатися побутом та вихованням дітей, це було під забороною. Два роки тому в нашій державі скасували наказ про заборону понад чотирьохсот професій для жінок. Україна поступово позбувається проявів дискримінації за ознакою статі, жінки мають право працювати там, де бажають. Та чи завжди жінку помітно у професії? В нашій державі руйнують і цей стереотип. Наприклад, минулого року в Україні видали словничок фемінітивів для прес-офіцерів та прес-офіцерок територіальних управлінь. Cловник підготовлено в межах проекту «Посилення здатності жіночих громадських організацій проводити адвокацію та лобіювання впровадження антидискримінаційного підходу в реформу сектору безпеки», який реалізує Громадська організація «Інформаційно-консультативний жіночий центр» за підтримки Фонду Підзвітності Міністерства закордонних справ Королівства Нідерландів.
Олена Стрельник, докторка соціологічних наук, авторка книги «Турбота як робота: материнство у фокусі соціології», вважає, що мова – не просто засіб спілкування. Вона відображає уявлення про світ, зокрема уявлення про жінок та чоловіків.
Українська мова постійно змінюється, зокрема, за рахунок слів іншомовного походження. Український правопис офіційно не змінювався з 2012 року, і лише минулого року ці зміни почалися. Щоправда, поки що з публічних обговорень проекту нового правопису. Серед іншого, що пропонує проект, – унормування вживання фемінітивів, оскільки вони утворюються за до словотворчих суфіксів. Якщо раніше жіночі відповідники назв професій були малопоширені й стосувалися здебільшого таких професій як «купчиха», «кравчиня», «продавчиня», то з роками все більше поширюються в українській мові. І це, зокрема, часто пов’язано із тим, що раніше більшість професій були можливістю виключно для чоловіків.
Як полтавські медіа використовують фемінітиви
Медіа – рушійна сила, здатна впливати на суспільство, а відтак – зрощувати фемінітиви, популяризувати їх. Часто журналісти відмовляються використовувати у своїй роботі фемінітиви, інші користуються ними вибірково.
– Фемінітивами користуюся, хоча деякі мене дратують, бо немилозвучні. Наприклад, слово «членкиня» не сприйму ніколи, – каже журналістка Світлана Фільчак.
– Майже не користуюсь фемінітивами, буквально лише кілька слів використовую. Це підприємиця й депутатка. Все. Чому? Не знаю, як пояснити. Я навіть не замислювався над цим ніколи. Звик, що пишу так, як навчали у школі, тоді ще не було фемінітивів. А ще мені здається, якщо назву дівчину членкинею, вона образиться.
– Знаю жінок, що обіймають керівні посади й самі після інтерв’ю наполягають не акцентувати увагу під час підпису титру в сюжеті: «Пиши начальник управління...». Думаю, журналістам неважко буде робити правильні відмінки, аби виокремити, що людина, яка обіймає ту чи іншу посаду –жінка, якщоце стане нормою у нашому суспільстві. У своїй роботі інколи підписую посаду,акцентуючи, що це жінка, а інколи –ні. Але роблю це «на автоматі», а не через те, що дискриміную когось, – зауважує журналіст Олександр Назарець.
Я переконаний, що лінь - загальна проблема, яка рано чи пізно настигає ледь не кожного з нас. І перемога в цій боротьбі дається ой як не легко.
Мені, наприклад, іноді нестерпно важко буває рано-вранці залишити власне ліжко! Ну як з цим боротися? Хоча є один б: я мотивую себе тим, що сьогодні мене чекає купа цікавих зустрічей, приголомшливих новин, важливих справ. Найголовніше - умовити себе в тому, що сьогодні все буде ду-у-у-же приємно, корисно і весело.
Іноді мені вкрай необхідно виконати якусь нудну, одноманітну роботу, яка здається просто каторгою; тоді я обіцяю собі якогось подарунка, нагороди за її виконання.
Так я намагаюся перемогти свою лінь, і мені б хотілося не залишатися переможеним нею.
У березні цього року Франція офіційно визнала фемінітиви для позначення професій. В Україні фемінітиви не визнані офіційно, але їх використовують здавна. Без вагань говорять «прибиральниця», «санітарка», «куховарка». Якщо ж справа стосується політики чи так званої «солідної» медицини, зазвичай послуговуються такими словами як «політик», «анестезіолог», «хірург». У нашій державі фемінітиви – явище на рівні чогось надмірного, суперечливого, маловартісного. Мовляв, чи варто перейматися ними зараз, коли країна кілька років перебуває у стані неоголошеної війни.
Згадаймо радянські часи, коли жінки не мали права працювати в цілих галузях економіки. Їм було заборонено працювати у металургійній, гірничій, харчовій галузі тощо. Про військову та правоохоронну службу навіть не йшлося – під соусом турботи про жінок, чиє призначення, вважалося, займатися побутом та вихованням дітей, це було під забороною. Два роки тому в нашій державі скасували наказ про заборону понад чотирьохсот професій для жінок. Україна поступово позбувається проявів дискримінації за ознакою статі, жінки мають право працювати там, де бажають. Та чи завжди жінку помітно у професії? В нашій державі руйнують і цей стереотип. Наприклад, минулого року в Україні видали словничок фемінітивів для прес-офіцерів та прес-офіцерок територіальних управлінь. Cловник підготовлено в межах проекту «Посилення здатності жіночих громадських організацій проводити адвокацію та лобіювання впровадження антидискримінаційного підходу в реформу сектору безпеки», який реалізує Громадська організація «Інформаційно-консультативний жіночий центр» за підтримки Фонду Підзвітності Міністерства закордонних справ Королівства Нідерландів.
Олена Стрельник, докторка соціологічних наук, авторка книги «Турбота як робота: материнство у фокусі соціології», вважає, що мова – не просто засіб спілкування. Вона відображає уявлення про світ, зокрема уявлення про жінок та чоловіків.
Українська мова постійно змінюється, зокрема, за рахунок слів іншомовного походження. Український правопис офіційно не змінювався з 2012 року, і лише минулого року ці зміни почалися. Щоправда, поки що з публічних обговорень проекту нового правопису. Серед іншого, що пропонує проект, – унормування вживання фемінітивів, оскільки вони утворюються за до словотворчих суфіксів. Якщо раніше жіночі відповідники назв професій були малопоширені й стосувалися здебільшого таких професій як «купчиха», «кравчиня», «продавчиня», то з роками все більше поширюються в українській мові. І це, зокрема, часто пов’язано із тим, що раніше більшість професій були можливістю виключно для чоловіків.
Як полтавські медіа використовують фемінітиви
Медіа – рушійна сила, здатна впливати на суспільство, а відтак – зрощувати фемінітиви, популяризувати їх. Часто журналісти відмовляються використовувати у своїй роботі фемінітиви, інші користуються ними вибірково.
– Фемінітивами користуюся, хоча деякі мене дратують, бо немилозвучні. Наприклад, слово «членкиня» не сприйму ніколи, – каже журналістка Світлана Фільчак.
– Майже не користуюсь фемінітивами, буквально лише кілька слів використовую. Це підприємиця й депутатка. Все. Чому? Не знаю, як пояснити. Я навіть не замислювався над цим ніколи. Звик, що пишу так, як навчали у школі, тоді ще не було фемінітивів. А ще мені здається, якщо назву дівчину членкинею, вона образиться.
– Знаю жінок, що обіймають керівні посади й самі після інтерв’ю наполягають не акцентувати увагу під час підпису титру в сюжеті: «Пиши начальник управління...». Думаю, журналістам неважко буде робити правильні відмінки, аби виокремити, що людина, яка обіймає ту чи іншу посаду –жінка, якщоце стане нормою у нашому суспільстві. У своїй роботі інколи підписую посаду,акцентуючи, що це жінка, а інколи –ні. Але роблю це «на автоматі», а не через те, що дискриміную когось, – зауважує журналіст Олександр Назарець.
Объяснение:
Вибач, Якщо ти жінка я просто жінка))
Я переконаний, що лінь - загальна проблема, яка рано чи пізно настигає ледь не кожного з нас. І перемога в цій боротьбі дається ой як не легко.
Мені, наприклад, іноді нестерпно важко буває рано-вранці залишити власне ліжко! Ну як з цим боротися? Хоча є один б: я мотивую себе тим, що сьогодні мене чекає купа цікавих зустрічей, приголомшливих новин, важливих справ. Найголовніше - умовити себе в тому, що сьогодні все буде ду-у-у-же приємно, корисно і весело.
Іноді мені вкрай необхідно виконати якусь нудну, одноманітну роботу, яка здається просто каторгою; тоді я обіцяю собі якогось подарунка, нагороди за її виконання.
Так я намагаюся перемогти свою лінь, і мені б хотілося не залишатися переможеним нею.