Напишите изложение по тексту:
У свою останню ніч Іван Якович Франко найбільше хотів діждатися сонця і ранку. Біля ліжка куняли ті, хто за ним доглядав, — випадкові чужі люди. Не було поруч ні дружини, ні дітей. Тож мусив помирати наодинці і без них. А в цей час триває кривава війна. Із фронту надходили сумні вісті: розбито бойові сили січових стрільців, які мали здобути Українську державу, уже вкотре пересварилися українські проводирі...
Усе це надзвичайно мучило. Тепер, перед обличчям смерті, усі його старання й старання всіх мучеників за українську ідею здавалися марними. Так само як абсолютно даремною видавалася і дорога через випечену сонцем пустелю, якою він, як біблійний Мойсей, вів свій народ. У маренні бачив, як до землі обітованої його народ ішов, нарікаючи на лиху долю та злих сусідів, яких із доброти сердечної називав «воріженьками» і котрі мали згинути, як роса на сонці.
Проте вороги не гинули, гинув народ у ярмі... Та ні, це був не народ, це пленталася зледащіла маса, позбавлена гарту й сили волі, нездатна або заледве здатна до політичного життя на смітнику власної історії. Вона, ця маса, називала себе хохлами, русинами, малоросами. Вона давно забула свої корені, їй видавалося за найкраще стояти в чужому хліві бидлом, споживаючи те, що кинуть під ноги...
Франко гнав це стадо бичем своєї Думки, свого Слова. У кінці життя, оглядаючись на свій труд, він мав право з гіркотою вимовити:
Ті слова про обіцяний край для їх слуху — се казка; м’ясо стад їх, і масло, і сир — се найвищая ласка.
Як прикро, що йому ж на цій дорозі випадати, як правило, тюрми та етапи. Від тих етапів йому відпадали нігті, а ноги перетворювались на криваву запечену рану. Та не це боліло йому найбільше. До останнього подиху той, кого вдячні нащадки назавжди нарекли Великим Каменярем, переймався долею рідного народу.
Іван Якович став справжнім сумлінням української нації, її інтелектом. За всі пережиті кривди, образи, страждання йому було досить побачити, як народ поволі підіймається, свідомо шукаючи шляхів правди й волі. Заради цього міг нести ціле своє життя важкий хрест. І ніс його гідно, переборюючи страшні й такі несправедливі удари долі (За Р. Гораком; 337 сл.).
З самого дитинства ми знаємо, що у світі існують дві непримеренні сили – добро і зло. Що ж несуть у собі ці дві сили? Добро – це світла, сонячна сторона нашого буття, що пов’язана зі справедливістю, миром, коханням та злагодою. Зло – це бік темряви, де володарює обман та жорстокість, єгоїзм та зрада.
Але чи завжди добро, навіть у наш час, йде на благо людині? Стається так, що і добро може перетворитись на зло. Можна привести такий приклад: друг дав списати домашнє завдання однокласникові. Що у цьому страшного? Нічого, якщо не брати до уваги той факт, що однокласник не отримав жодних знань.
Цей одвічний двобій відбувається не тільки у сучасному світі, а й на сторінках творів видатних авторів, адже кожен із нас хоч раз замислювався над питання добра і зла. Так, у творі П. Мирного «Хіба ревуть воли...» ми бачимо роздвоєність Чіпки Варениченка, що стоїть перед вибором між добром і злом. І стається так, що на певному етапі його життя, ці дві непримиренні сили знаходять у ньому поєднання: вдень він працює, а вночі з товаришами знову ступає на злочинну стежку.
Сучасний світ повний як добра, так і зла. Проте я вірю, що в душі кожного із нас, все ж таки добро переможе над злом. Якщо кожна людина перед тим, як діяти задумається, чи благою буде ця дія, навіть якщо вона продиктована самими добрими мотивами.
Объяснение:
Мій тато високий й спортивний. Він має чорне, як вуголь кудряве волосся, а очі його так і блищать ізумрудним сяйвом. Тонкі губи, гострий ніс й густі брови - все вказує на його серйозність. Мама невеликого зросту. Волосся у неї, як вогонь, руде-руде. А добрі сірі очі пронизують ніжністю й ласкою. Пухлі губи бантиком й веснянки роблять її дуже милою. Моя старша сестра вся в батька! Довге чорне волосся сягає її тонкої й тендітної талії. Від одного погляду зелених очей всі просто падають з ніг. Але веснянки на її щічках й на гостренькому носику та губи мамині. Брат доволі-таки високий. Він має добрі карі очі, коротке каштанове волосся й тонкі губи. Брат широкоплечий, грізний, але в душі добрий-добрий. Наша бабуся теж невеличка й повненька жіночка. Її сіде й м'яке, мов бабине літо, волосся вказує на довгі роки життя. Сірі очі, зморшки, а мила усмішка заставляє танути як сніг усіх, хто її побачить. Мій найкращий друг середнього зросту. Має пряме блондинисте волосся, пухлі губи й карі очі. Родимка під його оком робить його елегантним й порядним, але насправді, він дуже кумедний і веселий