Напишите пересказ этого текста: на початку жовтня ледве помітною лісовою стежкою, яка звивалася між старезних дубів, ішла дівчинка років тринадцяти. на ній була картата новенька кофтина, синя спідниця й біла хустинка, як терен-цвіт. і ця хустинка різко відтіняла чорні брови дівчинки, її засмагле обличчя й світлі очі. такі світлі й зелені, що в темряві вони, мабуть, блимають, як світлячки, її кругле ніжне підборіддя схоже було на яблуко, а припечений сонцем кирпатенький ніс скидався на жовту лісову грушку, яка вистигла проти сонця аж на самісінькій верхівці дерева. дівчинка несла книжки й зошити. вона поверталася додому зі школи, йшла вона легким безшумним кроком, наче пливла над стежкою, і тільки іноді під її черевиками, взутими на босу ногу, стиха хрускали суха гілочка або жолудь. стежка зненацька повернула праворуч, обминаючи круту гору. і тоді стало чути, як весело видзвонює у тиші вода. прозорий струмок перетинав стежку, і через нього було перекинуто кладку з сухої деревини. дівчинка сіла над струмком, поклала біля себе книжки й почала задумливо бовтатись у воді руками. руки дівчинки були шершаві, як дубова кора, засмаглі й подряпані. хустинка в неї зсунулася набік, і з-під неї вибилась хмарка лляного волосся, білого й легкого, як пух,— дмухне вітрець, так воно й розлетиться навколо. і тепер дівчинка стала дивно схожою на кульбабу. в школі подружки так і кликали її завжди: улянка-кульбабка.

В начале октября едва заметной лесной тропинке, которая извивалась между древних дубов, шла девочка лет тринадцати. На ней была клетчатая новенькая кофточка, синяя юбка и белая косынка, как терн-цвет. И эта платочек резко оттеняла черные брови девочки, ее загорелое лицо и светлые глаза. Такие светлые и зеленые, что в темноте они мигают, как светлячки, ее круглое нежное подбородок походило на яблоко, а прижженными солнцем вздернутый нос похож на желтую лесную грушу, которая остыла против солнца аж на самой верхушке дерева.Девочка несла книги и тетради. Она возвращалась домой из школы, шла она легким бесшумным шагом, как плыла над тропой, и только иногда под ее ботинками, обутыми на босу ногу, тихо хрускалы сухая веточка или желудь.
Тропа неожиданно повернула направо, минуя крутую гору. И тогда стало слышно, как весело вызванивает в тишине вода. Прозрачный ручей пересекал дорогу, и через него был перекинут кладку из сухой древесины.
Девочка села над ручьем, положила у себя книги и начала задумчиво болтаться в воде руками.
Руки девочки были шершавые, как дубовая кора, загорелые и поцарапанные. Платок у нее сдвинулась в сторону, и из-под нее выбилась облачко льняного волос, белого и легкого, как пух, - подует ветерок, так оно и разлетится вокруг. И теперь девочка стала удивительно похожей на одуванчик. В школе подружки так и звали ее всегда: Ульянка-одуванчик.