Пам'ятник засновникам києва на дніпрі є візитівкою столиці україни, що символізує її багаторічну історію. монумент було відкрито навесні 1982 року в парку на дніпровській набережній біля мосту патона. цю подію до 1500-річчя з дня заснування києва. скульптурна композиція виконана у формі тури, на якій встановлені фігури братів кия, щека, хорива та їх сестри либідь - легендарних засновників стольного града києва. матеріал, з якого зроблено монумент, - це кована мідь, а сам постамент – з граніту. біля підніжжя - організовано невеликий басейн. у столичних молодят існує традиція. у день одруження вони приїжджають до пам'ятника засновникам києва й човен квітами на щастя. вже склалося таке повір'я, що пара повинна стати спиною до монумента й через голову закинути букет у човен. якщо попадання влучне, значить сімейне життя складеться. історична інформація про кия, щека, хорива та либідь згадується нестором літописцем у повісті минулих літ. згідно автора, брати були вражені красою дніпровських пагорбів й вирішили оселитися тут. кий сидів на боричевій горі, щек на горі щековиці, а хорив на третій горі, яка надалі стала іменуватися хоривиця. місто було названо київ на честь старшого з братів. саме хорив, кий, щек та сестра либідь, за переказами, які відбилися в російських літописах 11-12 століть, - ініціювали племінне об'єднання полян, які є засновниками трьох поселень, що пізніше склали місто київ. від легендарних засновників міста в києві залишилася гірка кияниця, вулиця хорива, гора щекавиця, невелика річка либідь. історична інформація про кия, щека, хорива та либідь згадується нестором літописцем у повісті минулих літ. згідно автора, брати були вражені красою дніпровських пагорбів й вирішили оселитися тут. кий сидів на боричевій горі, щек на горі щековиці, а хорив на третій горі, яка надалі стала іменуватися хоривиця. місто було названо київ на честь старшого з братів. саме хорив, кий, щек та сестра либідь, за переказами, які відбилися в російських літописах 11-12 століть, - ініціювали племінне об'єднання полян, які є засновниками трьох поселень, що пізніше склали місто київ. від легендарних засновників міста в києві залишилася гірка кияниця, вулиця хорива, гора щекавиця, невелика річка либідь. є й інші точки зору на давню легенду. декотрі вчені доводять, що ці назви не мають ніякого відношення до імен, а, навпаки, була зовсім самостійні. спочатку місцем для встановлення цієї скульптурної композиції вибрали пілон московського мосту. на початку 70-х років український скульптор в. бородай, відомий за постаментом батьківщини-матері, подарував по невеликому настільного варіанту свого твору, тури з засновниками міста, леоніду брежнєву й володимиру щербицькому. композиція настільки державним діячам, що відразу було наказано встановити її копію на пілоні московського мосту. проте, цій ідеї не судилося втілитися в життя. місце виявилося невдалим: постійні вітри просто-напросто б зірвали постамент, та до того ж скульптуру було погано видно знизу. один із секретарів київського міськкому партії олександр ботвин запропонував провести експеримент й поставити на пілон фанерний муляж скульптури, але її вигляд не вразив вождя. так, 22 травня 1982 року монумент, який носить офіційну назву пам'ятника "летючої либеді", встановили в парку біля мосту патона. його авторами є скульптори в.з. бородай, н.м. ферещенко. у червні 2007 року було проведено реконструкцію території, прилеглої до пам'ятника засновникам києва, а саме було розчищено й облагороджено майданчик перед постаментом. у лютому 2010 року відбулася сумна подія - обрушилися задня частина тури та фігури братів щека і хорива.
ми живемо в ті часи, коли грубість стала нормальним явищем, неповага — звичним ділом, а невихованість — буденною справою. ми сприймаємо постійні повномасштабні конфлікти як щось належне, буденне і майже неважливе, розбій на вулицях нас теж не турбує, адже, що нам з того, аби тільки нас не зачіпало. ми пристосувались до бід і проблем, тому часто на все це просто заплющуємо очі. але, мабуть, я не маю права так впевнено говорити, адже світ все ж тримається, намагається підтримувати своє функціонування хоча б на задовільному рівні. але що йому в цьому є? що так активно цей-таки рівень підтримує? безумовно, на нашій планеті ще залишилось місце для вихованості, тактовності, щирості і відкритості, саме вони і багато інших позитивних явищ формують із конфліктної, проблемної маси гідне суспільство. тому, не можна заперечувати той факт, що світ наш стане кращим, а ми, зокрема, станемо жити набагато краще тільки тоді, коли усі будемо наділені вищезгаданими рисами характеру. відтак, можна стверджувати, що добро й краса (зараз я не наголошую на красі зовнішній) — це і є та основа життя кожної людини, яка все ж і робить із нас людей, а не, вибачте за грубість, моральних виродків.
говорити про добро можна дуже довго і дуже багато. так, звичайно, кожен вправі розуміти і трактувати це поняття по-своєму, адже воно абстрактне і точного визначення не має. але здебільшого, ми всі приблизно однаково його розуміємо. добро — це така моральна категорія, яка уособлює в собі, вміщує в себе зібрання усього найкращого з цього світу. саме завдяки присутності добра у нашому серці ми частенько пробачаємо, розуміємо і наче відчуваємо, коли комусь терміново потрібна або наша моральна підтримка. добро — це уся наша позитивна діяльність, це певний погляд на навколишні події, конкретні думки, цілі й способи їх втілення в життя. добро — це наша коректність, чуйність і безкорисливість. якщо зібрати все це до купи, то повністю стає зрозуміло, чому ж добро є настільки важливим, і чому воно має бути основою життя людини. все ж дуже просто: добро і є нашою моральністю, яка, за великим рахунком, намагається усіма силами стримати, перебороти увесь негатив і вселюдське зло, щоб зробити нам величезну послугу — покращити, змінити наші недосконалі життя.
без краси жити теж не можна. усі знаємо відому фразу «краса врятує світ», але ніхто ніколи не замислювався, про яку красу говорив сам автор. федір михайлович достоєвський у своєму романі «ідіот», сказавши ці відомі слова, зовсім не мав на увазі красу естетичну, він говорив про духовну красу, красу людської душі, у це поняття він вкладав «позитивно прекрасну людину». розумієте? але чомусь світ зациклився на тому, що головна краса — це краса зовнішня, показова, доступна усім. та все ж це зовсім неправильний підхід. краса душі — це основа буття, їй треба приділяти увагу, за нею треба слідкувати, її треба доглядати, адже тільки в такому випадку можна увібрати в себе оте «позитивно прекрасне», про яке так давно говорив достоєвський.
отже, добро й краса, безсумнівно, є основою людського життя. ці два поняття мають бути постійно присутніми у кожному новому нашому дні, адже тільки за таких умов ми зможемо отримати хоча б малесеньку можливість вдосконалити себе і світ навколо себе.
ми живемо в ті часи, коли грубість стала нормальним явищем, неповага — звичним ділом, а невихованість — буденною справою. ми сприймаємо постійні повномасштабні конфлікти як щось належне, буденне і майже неважливе, розбій на вулицях нас теж не турбує, адже, що нам з того, аби тільки нас не зачіпало. ми пристосувались до бід і проблем, тому часто на все це просто заплющуємо очі. але, мабуть, я не маю права так впевнено говорити, адже світ все ж тримається, намагається підтримувати своє функціонування хоча б на задовільному рівні. але що йому в цьому є? що так активно цей-таки рівень підтримує? безумовно, на нашій планеті ще залишилось місце для вихованості, тактовності, щирості і відкритості, саме вони і багато інших позитивних явищ формують із конфліктної, проблемної маси гідне суспільство. тому, не можна заперечувати той факт, що світ наш стане кращим, а ми, зокрема, станемо жити набагато краще тільки тоді, коли усі будемо наділені вищезгаданими рисами характеру. відтак, можна стверджувати, що добро й краса (зараз я не наголошую на красі зовнішній) — це і є та основа життя кожної людини, яка все ж і робить із нас людей, а не, вибачте за грубість, моральних виродків.
говорити про добро можна дуже довго і дуже багато. так, звичайно, кожен вправі розуміти і трактувати це поняття по-своєму, адже воно абстрактне і точного визначення не має. але здебільшого, ми всі приблизно однаково його розуміємо. добро — це така моральна категорія, яка уособлює в собі, вміщує в себе зібрання усього найкращого з цього світу. саме завдяки присутності добра у нашому серці ми частенько пробачаємо, розуміємо і наче відчуваємо, коли комусь терміново потрібна або наша моральна підтримка. добро — це уся наша позитивна діяльність, це певний погляд на навколишні події, конкретні думки, цілі й способи їх втілення в життя. добро — це наша коректність, чуйність і безкорисливість. якщо зібрати все це до купи, то повністю стає зрозуміло, чому ж добро є настільки важливим, і чому воно має бути основою життя людини. все ж дуже просто: добро і є нашою моральністю, яка, за великим рахунком, намагається усіма силами стримати, перебороти увесь негатив і вселюдське зло, щоб зробити нам величезну послугу — покращити, змінити наші недосконалі життя.
без краси жити теж не можна. усі знаємо відому фразу «краса врятує світ», але ніхто ніколи не замислювався, про яку красу говорив сам автор. федір михайлович достоєвський у своєму романі «ідіот», сказавши ці відомі слова, зовсім не мав на увазі красу естетичну, він говорив про духовну красу, красу людської душі, у це поняття він вкладав «позитивно прекрасну людину». розумієте? але чомусь світ зациклився на тому, що головна краса — це краса зовнішня, показова, доступна усім. та все ж це зовсім неправильний підхід. краса душі — це основа буття, їй треба приділяти увагу, за нею треба слідкувати, її треба доглядати, адже тільки в такому випадку можна увібрати в себе оте «позитивно прекрасне», про яке так давно говорив достоєвський.
отже, добро й краса, безсумнівно, є основою людського життя. ці два поняття мають бути постійно присутніми у кожному новому нашому дні, адже тільки за таких умов ми зможемо отримати хоча б малесеньку можливість вдосконалити себе і світ навколо себе.