Навесні природа пробуджується від зимового сну. Поступово сходить сніг, та земля недовго лишається чорною та голою. Тільки-но теплішає, звідусіль починає пробиватися молода яскраво-зелена трава, на деревах набухають бруньки та згодом перетворюються на маленькі листочки. На водоймах швидко тане лід. Крига гойдається на воді, доки зовсім не перетвориться на неї. Весняне небо зазвичай чисте, блакитне, і по ньому швидко пливуть сніжно-білі хмаринки, схожі на тварин — лева, черепаху, різні предмети, навіть обличчя людей.А згодом починається справжня краса. Усюди розпускаються квіти – проліски, фіалки, кульбабки… Весняний сад – це чарівне місце! У дрібних ароматних квіточках стоять дерева, аж здається, що вони закутані в легкий пахучий туман. Особливо мені до душі, коли розквітають персики та груші – їхні квітки рожеві, і вони виділяються з-поміж інших дерев. Звідусіль лунає спів та щебет птахів, які повернулися з далеких країв і тепер, здається, розповідають одне одному про свої пригоди. Навесні все навколо наповнюється кольорами, звуками, запахами, і мені стає весело на душі.Весна в місті завжди починається з того, що прибирають вулиці, висаджують молоді деревця та розбивають клумби в парках, скверах, перед великими магазинами. І люди на вулицях також змінюються. Вони яскраво одягнені, більше гуляють, навіть усміхаються частіше, мабуть, тому що погода радує теплом, світить ласкаве сонце, а головне – не треба одягати важкий одяг і взуття. Весна завжди надихає митців на створення художніх шедеврів. Як добре, що зараз кожен може взяти цифрову камеру та зробити свої чудові знімки весняної краси. Але найголовніше – зберігати весняний настрій у душі цілий рік!
Народна мудрість закликає вчитися все своє життя, ніколи не відмовлятися від навчання чогось нового. І стосується це не тільки тих, хто недовчився як слід у школі чи університеті. Мудрість ця наставляє усіх людей без винятку.
По-перше, людина може вчитися чого завгодно. Протягом життя їй знадобиться багато умінь, навичок, знань. Корисно, наприклад, навчитися ремонтувати кран, що тече. Або міняти на куртках блискавки. Або ж глядіти за малою дитиною. Ці вміння найчастіше не дають вчителі в аудиторіях вузів або за шкільною партою. Ніяка школа та університет, я певен, неспроможна дати людині абсолютно всі знання та вміння, які їй будуть потрібні.
По-друге, існує ще одна народна мудрість. Вона звучить так: «Уміти – за плечима не носити». Тобто знання та вміння завжди людині корисні. Навіть якщо в них гострої потреби, як видається, немає. Вони все одно ще стануть у пригоді в житті.
Прикладом особистості, яка вчилася все своє життя, можна назвати Тараса Шевченка. Він був українським митцем, підняв на новий рвіень нашу національну літературну мову, освоїв написання літературних творів російською мовою, виступав як драматург, цікавився іншою театральною творчістю, ріс як художник…
Такою ж особистістю була відома українська письменниця Марко Вовчок. Вона захоплювалася іноземними мовами, літературою високого класу, збирала фольклор, обожнювала мандрівки та спілкування з цікавими людьми. Марко Вовчок багато переписувалася з відомими суспільними діячами, митцями. Це давало їй багато цінної інформації. Свої надбання в навчанні вона вкладала у свою творчість.
Отже, немає ніяких причин, щоб не вчитися все життя сумлінно. Я повністю підтримую цю думку.
Народна мудрість закликає вчитися все своє життя, ніколи не відмовлятися від навчання чогось нового. І стосується це не тільки тих, хто недовчився як слід у школі чи університеті. Мудрість ця наставляє усіх людей без винятку.
По-перше, людина може вчитися чого завгодно. Протягом життя їй знадобиться багато умінь, навичок, знань. Корисно, наприклад, навчитися ремонтувати кран, що тече. Або міняти на куртках блискавки. Або ж глядіти за малою дитиною. Ці вміння найчастіше не дають вчителі в аудиторіях вузів або за шкільною партою. Ніяка школа та університет, я певен, неспроможна дати людині абсолютно всі знання та вміння, які їй будуть потрібні.
По-друге, існує ще одна народна мудрість. Вона звучить так: «Уміти – за плечима не носити». Тобто знання та вміння завжди людині корисні. Навіть якщо в них гострої потреби, як видається, немає. Вони все одно ще стануть у пригоді в житті.
Прикладом особистості, яка вчилася все своє життя, можна назвати Тараса Шевченка. Він був українським митцем, підняв на новий рвіень нашу національну літературну мову, освоїв написання літературних творів російською мовою, виступав як драматург, цікавився іншою театральною творчістю, ріс як художник…
Такою ж особистістю була відома українська письменниця Марко Вовчок. Вона захоплювалася іноземними мовами, літературою високого класу, збирала фольклор, обожнювала мандрівки та спілкування з цікавими людьми. Марко Вовчок багато переписувалася з відомими суспільними діячами, митцями. Це давало їй багато цінної інформації. Свої надбання в навчанні вона вкладала у свою творчість.
Отже, немає ніяких причин, щоб не вчитися все життя сумлінно. Я повністю підтримую цю думку.