Я підтримую думку про те, що недобре слово вбиває. Адже слово несе не тільки смислове, але й емоційне навантаження, отож слово по-різному впливає на людину, а недобре слово може і вбити.
На підтвердження цього досить згадати, як ми реагуємо на тон, яким може бути сказане одне й те саме слово. Наприклад, "красно дякую" може звучати як щира подяка, а може містити іронію або й відверте глузування. Тоді ми сприймаємо слова як знак недоброго ставлення до нас. Слово й справді вбиває.
Яскравим прикладом цього може слугувати історія Марусі Чурай з однойменного роману Ліни Костенко. її слова для всієї України були як знамено в бою, як душа, що співає про головне в житті. Але коли зрадив героїню Гриць, багато хто з ницих людців не посоромився встромити ніж недоброго слова у спину дівчини. Вона навіть не виправдовувалася, бо знала справжню ціну слова.
Іван Франко "Захар Беркут". Останню книгу, яку я прочитав(ла), є Захар Беркут. Її автор, Іван Франко. Головними героями цієї книжки є Захар Беркут, Максим Беркут, Мирослава, Тугар Вовк. Максим Беркут - син Захара Беркута. Мирослава - дочка Тугара Вовка. Події розгортаються дуже швидко, та несподівано. Тугар Вовк, завжди думав тільки про себе, якщо йому загрожувала якась небезпека, він переходив на бік ворогу. Мирослава, була сміливою жінкою, завжди боролася до останього. Вона закохалася у Максима Беркута, та вийшла за нього заміж. Тугар Вовк був проти цього браку. Після того, як Тугар Вовк в черговий раз перейшов на бік ворогів, Мирослава стала його зневажати. Я можу продовжувати описувати книжку дуже довго. Але закінчу на цьому моменті. Раджу почитати цю книгу. Мене вона дуже зацікавила.
Я підтримую думку про те, що недобре слово вбиває. Адже слово несе не тільки смислове, але й емоційне навантаження, отож слово по-різному впливає на людину, а недобре слово може і вбити.
На підтвердження цього досить згадати, як ми реагуємо на тон, яким може бути сказане одне й те саме слово. Наприклад, "красно дякую" може звучати як щира подяка, а може містити іронію або й відверте глузування. Тоді ми сприймаємо слова як знак недоброго ставлення до нас. Слово й справді вбиває.
Яскравим прикладом цього може слугувати історія Марусі Чурай з однойменного роману Ліни Костенко. її слова для всієї України були як знамено в бою, як душа, що співає про головне в житті. Але коли зрадив героїню Гриць, багато хто з ницих людців не посоромився встромити ніж недоброго слова у спину дівчини. Вона навіть не виправдовувалася, бо знала справжню ціну слова.