Найти все дієслова раніше володя думав, що тільки увечері, коли все довколишнє набирає нереальних, фантастичних обрисів, гарно їздити. тоді здається, що то не дерева, а казкові волохаті велетні застигли на одній нозі, що то не знайома до останньої грудочки вулиця, а зовсім невідома дорога у далекому дивному краї. зникли безслідно колії та вибої, зарості жалкої кропиви по канавах. і по тій таємничій дорозі велосипед не котився, а летів прудким невтомним птахом… тепер же володя зрозумів, що існує ще й ранкова дорога. вечірня дорога таємнича, а ранішня – росяна. маленька, як макове зерно, й велика, мов горошина, роса сяяла, переливалася тисячами мінливих вогнів, капала холодним сріблом за розгарячений комір, смачно хрумтіла під шинами, змиваючи з них куряву. а в краплинах, що звисали на листі, коливався мініатюрний весь світ, такий малесенький, що в ньому їхній чималий хлоп’ячий гурт мріяв невиразною крапочкою. десь страшенно далеко попереду назустріч їм котилося широким шляхом червоне, мов загорнене в червону сонце. а ще жайворонки розриваються, коники розсюрчалися. скільки їх – тисячі, мільйони, мільярди? хлопці їдуть та їдуть, а вони все сюрчать, сюрчать, сюрчать…
