Немає узагальнювального слова в реченні (розділові знаки вилучено):

1.Почали стигнути плоди черешні вишні абрикоси персики яблуні груші.

2. Усе зникло наче в казці і місто і гори і поле і гай.

3. Тому-то всі такі ніжні до мене і батько і мати і дід.

4. В сонця бере все живе вогонь золотий і живиться ним.

Двокрапку перед однорідними членами речення треба поставити в рядку:

1. Усе в чеканні краплі роси, земля і місяць, вишні й тополі.

2. Важкі краплі роси падали зрідка і тихо в траву.

3.Співають птицями діброви, шумлять, хвилюються жита.

4.Прилетіла пташка додому, заспівала пісню знайому.

Тире після однорідних членів треба поставити в рядку:

1. І тихе щастя, і земне тепло приходять неквапливо у село.

2. Радощі і чорну днину все я з вами розділю.

3.Блукає вечір таємниче і заглядає у вікно.

4.Трудився лютий до світанку і заморозив геть ставок

1. Пройшов дощ, і дерева заясніли під сонцем.
2. Не треба сліз і непотрібен сміх. 
3. Усе іде, але не все минає над берегами вічної ріки.
4. Серцю дано не бідніти, і думам не дано всихать!
5. Щастя твоє летить, і радість твоя розгорнула крила, і погожий день обіймає по-батьківському.
6. Запахла осінь в’ялим тютюном, та яблуками, та тогким туманом...
7. Повітря тремтить від спеки, а в рібнім мареві танцюють далекі тополі.
8. Там нікого не було - і Остап з Соломією присіли на мішках.
9. У грудях у нього хрипіло і було боляче дихати.
10. Скоро казка мовиться, та не скоро діло робиться.

Біблія — одна з найвизначніших пам’яток світової культури, без якої не можна уявити собі розвиток письменства багатьох народів, серед них і українського. Впродовж тривалого часу Біблія (грецьке — книга) сприймалася тільки як сукупність релігійних текстів. Насправді ж у ній зібрано твори, які формувалися на Близькому Сході та 14В Середземномор’ї від XII ст. до н. є. до II ст. н. є. У них втілилися уявлення людей про будову Всесвіту, походження людей, філософські роздуми, морально-етичні настанови, що не втратили своєї актуальності й досі. Кожна людина у цій книзі може знайти для себе щось важливе, близьке й зрозуміле. Не випадково ця Книга Книг і донині надихає митців на нові твори, залишається джерелом одвічних пошуків людиною смислу життя.Біблія — це звід 50 книг. Складається з двох частин: Старого Завіту (Заповіту), що визнається за Святе Письмо іудаїзмом і християнством, та Нового Завіту — Святого Письма лише у християн. Старий Завіт складається з книг літописно-розповідних (книга Буття, книга Виходу, книги Ісуса Навина, Суддів, чотири книги Царств, книга притч Соломоната ін.), художніх (Твори Пророків, книга Іова) та суто ліричних (Псалтир, Пісня Пісень). Започаткував Святе Письмо Мойсей, а закінчили Христові апостоли. У Новому Завіті докладно йдеться про життя Ісуса Христа, його вчення, вчинені ним чудеса, його мученицьку смерть,воскресіння з мертвих і вічне життя. Розповідається про це в чотирьох Євангеліях святих апостолів — Матвія, Марка, Луки та Іоанна. Вражаючу картину страшного суду подає остання Книга Святого Письма Апокаліпсис, або Одкровення Іоанна Богослова.У нашій культурі Біблія посідає особливе місце — з Остромирового Євангелія починається давньоруська рукописна книжність, з «Апостола» (1574 р.) та Острозької Біблії (1581 р.) — українське книгодрукування. Біблія використовується нашими книжниками ХІ-ХІІІ ст, зокрема літописцями (наприклад, Нестором у «Повісті временнихліт»), письменниками XIV—XVIII та ХІХ-ХХ ст. У 1868-1871 рр. переклад Біблії українською мовою здійснив відомий митець — Пантелеймон Куліш.