Непоширене означення НЕ ОБОВ’ЯЗКОВО відокремлювати комами в реченні (розділові знаки пропущено) * Небо розгорнуло намет свій синій широкий глибокий!
А я самотній уночі ще довго в вогнище дивився.
Понад самим кюветом виструнчились гінкі стебла однакові незліченні як солдати.
Музика бадьора чарівна полинула через шкільне подвір’я.
І втомивсь я одинокий на самій дорозі.
8. Непоширене означення обов’язково треба відокремлювати комами в реченні (розділові знаки пропущено) *
Вечір морозний і зоряний надходив швидко.
Небо ясне й бірюзове рідко бачили мандрівники.
Дедалі попадалися вже сосни старі руді кострубаті.
Сніг блискучий та легкий здається падає на серце прямо.
Ближче до старезного лісу чорного густого ставало сумно.
9. Непоширене означення обов’язково треба відокремлювати комами в реченні (розділові знаки пропущено) *
Прийшла пора свята й благословенна.
Море безкрає таємниче десь зливається з небом.
У кімнату просочується сонячне світло тепле спокійне.
Іде гроза дзвінка і кучерява садам замлілі руки цілувать.
На річку вже налягла ніч суха й тепла своїм чорним покривалом.
10. Відокремлене узгоджене означення вжито в реченні (розділові знаки пропущено) *
В обличчя вдарив свіжий день пізньої осені з веселим холодком з терпким подихом голих скверів з неласкавим сонцем.
Потім він танцював зі схожою на гречанку дівчиною з довгими косами у білій сукні на високих підборах.
Подали чудовий торт з вишнями й горішками по біло-рожевому кремі з шоколадом по краях.
Невтомний розум людини втілений у корисний труд окрилює її й наповнює життя світлом.
Брянський з туго перетягнутим станом з білявою чуприною стоїть облитий сонцем.
11. Неузгоджене означення НЕ ОБОВ’ЯЗКОВО відокремлювати в реченні (розділові знаки пропущено) *
Вона в сльозах і печалі не могла дочекатись синів.
А він з прекрасним голосом і абсолютним слухом став інженером-геологом.
Нам випала завидна роль бути біля джерела оновлення життя
У сатиновій сорочці в полотняних штанях він прийшов сюди з дружиною.
Вагони обліпили фронтовики в сірих шинелях фуфайках гімнастерках.
12. Пунктуаційну помилку допущено в реченні *
Прокидається наповнений зеленими пахощами степ.
Олеся йде сама дорогою — легка, витончена, пругка.
Батько сидів з веслом на кормі — веселий і дужий.
Заходив тихий вечір, незмінно вогкий, кудлатий від хмар.
Засмаглі й оздоровлені покидали ми лазурове узбережжя.
Вам не здається, що з мовленням та екологією у нас одні й ті самі проблеми? Обидва поняття потребують очистки від того, бруду, що накопичувався багатьма роками.
Не знаю, як вам, але мені видається досить дивною і нез`ясовною одна річ, яка просто лізе в очі, точніше, у вуха, але роками залишається поза увагою суспільства у нашій країні. Це правильна мова.
Ось дивіться. У Бернарда Шоу, в його п`єсі «Пігмаліон», головна героїня Еліза Дулітл жила за часів королеви Вікторії і отримала, як усі діти з бідних родин Англії, в найкращому разі, початкову освіту, тобто, вміла читати та рахувати гроші. Вона виросла у передмісті Лондона, де всі люди говорили на своєрідній мові – кокні, яку часто взагалі не могли зрозуміти жителі інших районів цього велетенського міста. І для людей з привілейованих верств суспільства ця мова здавалася нестерпно огидною, неприпустимою, грубою, викликала подив та глузування.
Еліза майже ніякої освіти не мала, але навіть вона розуміла, що, не навчившися правильно вимовляти слова і будувати речення, ніколи не зможеш піднятися вище свого жалюгідного оточення, не зможеш розпочати свою праву, не зможеш забезпечити собі гідне життя. Але вона опинилася в потрібному місці у потрібний час, і тут їй трапився професор Хіггінс.
Що ж до українців, то вони вважають себе культурними та освіченими людьми, всі мають не просто шкільну освіту, а університетську, та ще й не одну. На кожному кроці у великих містах розташовані навчальні заклади, де людей вчать, вчать, вчать … рідної мови. І що, як кажуть, у сухому залишку?
Нічого. Як і 100 років тому, правильною мовою говорять одиниці, як-от, наприклад, я. Інші вдовольняються тією мовою, яку зроду чули у себе вдома: дехто – суржиком, дехто – галицьким діалектом, гварою. Багато людей говорять досить правильною російською мовою.
Як досконале знання мови впливає на суспільний стан та ділову успішність українця? За моїми власними – ніяк. Щоб це зрозуміти, достатньо лише на півгодинки увімкнути телевізор. За цей час ви почуєте від дикторів, ведучих, від просто людей, від високоповажних людей, в тому числі – бізнесменів і депутатів парламенту стільки словесного бруду, що вам стане соромно за стан освіти, вихованості, обізнаності людей щодо їхньої мови. Складається враження, що їм не подобається мова, якою вони змушені говорити, що її насаджують штучно, примушують говорити мовою, на якій вони не думають, якою не володіють.
Я хочу сказати, що в нашій країні, на відміну від Англії 19 сторіччя, знання, а точніше незнання мови не є запорукою «успішного життя», тобто, можна стати заможним і щасливим, користуватися високим становищем та мати імідж поважної особи, не маючи навіть достатнього словникового запасу.
«Поговори трохи, і я скажу, хто ти», - жартують філологи. І справді, хто ти є насправді – про це скаже твоя мова.
Кожна сучасна людина ще змалечку мріє бачити себе успішною. Не дивно, що слово «самореалізація» є надзвичайно популярним сьогодні. Проте життєві негаразди, матеріальні труднощі часто стають на заваді людям, що прагнуть успіху. Хтось сміливо долає перешкоди на своєму шляху, а хтось втрачає віру в себе, відмовляється від високих ідей, задовольняється тим, що має…
До кого ж приходить справжній успіх у житті? Я впевнена, що це питання здавна цікавить суспільство. Останнім часом у книжних магазинах можна побачити чимало книг і посібників про те, як стати успішною, шанованою, заможною людиною. Чи можна довіритися авторам? Я не думаю, що зможу відповісти на це питання стверджувально.
По-перше, кожна людина має своє особисте бачення життєвого успіху. Деякі люди вимірюють успішність кількістю грошей чи автомобілів, інші ж вбачають успіх у постійних подорожах, які дають змогу щодня відкривати для себе щось нове… Для когось успіх — це мати велику родину, де можна завжди почути веселий і безтурботний дитячий сміх, а для когось — це можливість стати професіоналом своєї справи, присвятивши все своє життя виконанню улюбленої роботи.
Як бачимо, успіх буває різним. Такими ж різними є і шляхи його досягнення. Але я вірю, що кожен із нас здатен стати успішним. Для цього потрібно змалечку виховувати в собі наполегливість, цілеспрямованість, віру в себе й власні сили. Ці риси характеру допомагають слабким людям ставати сильними, а звичайним людям — успішними. Необхідно завжди ставити перед собою мету й впевнено крокувати до неї, незважаючи на невдачі та помилки. Успішна людина не цурається своїх помилок, вона навчається з їхньою до , отримує життєвий досвід.
Объяснение: