Кожен день ми спілкуємося з різними людьми, висловлюємо свою думку, сперечаємося, доводимо, відстоюємо свою правоту. Величезна сила криється в наших словах. Але тільки в тому випадку, якщо ми вміємо правильно розпоряджатися цією силою, спрямувати її в правильне русло. Є люди, які наївно вважають, що чим більше вони говорять, тим розумнішим здаються, але це далеко не завжди вірно. Цілком природно, що коли ми щось знаємо, то хочемо розповісти про це іншим або показати їм, що ми це знаємо.“Якби мені запропонували вищу мудрість під неодмінною умовою, щоб я мовчав про неї, я б відмовився”, – сказав великий філософ Сенека. Звичайно, він був прав, але і знаннями потрібно вміти правильно розпорядитися. Не завжди є сенс виставляти напоказ свої знання, постійно говорити про них, адже і їх може бути недостатньо, і ми опинимося в дурному положенні. Д. І. Писарєв говорив: “. дуже небагато людей, і притому тільки самі чудові, здатні просто і відверто сказати: “не знаю”.
Слово – срібло. Так, це так. Як багато втратили б людина і весь світ, якщо б ми не володіли даром слова. Як могли б ми виражати свої почуття? Як би дали зрозуміти іншій людині, як ми до нього ставимося? Як змогли б поділитися своїми враженнями від чогось, висловити свою точку зору? Світ став би нудним і нецікавим, як нудні і нецікаві порожні люди – ті, кому нема чого сказати, або ті, хто мало знає і не прагне знати більше. Погодьтеся, є в нашому світі такі “мовчуни”. Але вони як раз менше заслуговують осуду, ніж ті, хто теж нічого не знає, але намагається довести зворотне. Хіба не зустрічаються нам у житті такі люди, які постійно про щось говорять, намагаються видати якусь фантазію за дійсність і стомлюють… безглуздою балаканиною? От при зустрічі з такими людьми і згадуєш, що слово – срібло, а мовчання в даному випадку – золото.
Єдиного слова заради
говорив поет Ст. В. Маяковського. І в нашому повсякденному житті краще притримати в собі цю “руду”, щоб єдине варте слово було справжнім сріблом. Зуміти промовчати там, де слова не потрібні, – це велике мистецтво, і йому треба вчитися. Так, саме так! Ми з дитинства вчимося говорити, висловлювати свої думки. А виявляється, нам слід навчитися мовчати.
І все це відноситься не тільки до тих випадків, коли ми говоримо (або не говоримо) про наших знаннях. У звичайному житті ми відчуваємо безліч негативних емоцій: образу, гнів, злість, роздратування. І в більшості випадків нам хочеться тут же виплеснути ці емоції на оточуючих. Нерідко буває так, що тебе образили-ти розлютився і кидаєш роздратоване слово іншій людині, зовсім не винному у твоєму образі. Виходить, що одним лише словом ти образив ні в чому не винну людину, зробив комусь боляче.
Якось я почула досить повчальну історію про те, як сперечалися дві людини. У кожного була своя думка, різко протилежну думку співрозмовника. І, не бажаючи слухати товариша, кожен з них намагався довести свою правоту. Цей спір міг тривати вічно, і сперечаються так і не дійшли б згоди. А третій чоловік стояв поруч і не говорив ні слова. Але слухав. І почув правильні думки і в одного, і в іншого співрозмовника. Коли аргументи сперечальників вичерпалися, він просто спокійно висловив свої висновки. Сперечаються погодилися. І вся суперечка, весь потік слів виявився безглуздим, а справжнім золотом виявилося мовчання.
Тому потрібно проявити велике зусилля волі, щоб навчитися стримувати себе, навчитися мовчати навіть тоді, коли дуже хочеться висловитися, навчитися слухати інших, спокійно робити висновки і говорити все одне, але вагоме слово.
Батьки навчають нас бути людяними, охайними, шанувати працю, добре вчитися. І їм дуже нелегко спілкуватися з нами, коли ми говоримо неправду. Тому вони намагаються переконувати нас, що треба бути чесними: «Чесність — краща чеснота».
Не завжди легко говорити правду, особливо про некрасиві вчинки. Але, коли обманюєш когось, особливо близьку людину, — на душі стає ще гірше. Недаремно кажуть: «в обманщика має бути гарна пам'ять». Це означає, що він повинен пам'ятати, що і кому сказав, і постійно приховувати правду. А це породжує страх і відчужує від людей. Обманювати означає боятися. Тобто виходить, що обманщик — це найчастіше боягуз.
Але ж усім відомо, що «шила в мішку не сховаєш». Так і правда — десь випливе. І стане людині ще гірше: будуть з неї сміятися або дорікати. Тому треба намагатися відповідати за свої слова і вчинки, а якщо не так щось трапляється — казати щиро та чесно, не боячись. Адже «краще гірка правда, ніж солодка омана». А якщо бути чесним і справедливим — буде більше поваги до такої людини. І в її оточенні, і до себе самої.
Кожен день ми спілкуємося з різними людьми, висловлюємо свою думку, сперечаємося, доводимо, відстоюємо свою правоту. Величезна сила криється в наших словах. Але тільки в тому випадку, якщо ми вміємо правильно розпоряджатися цією силою, спрямувати її в правильне русло. Є люди, які наївно вважають, що чим більше вони говорять, тим розумнішим здаються, але це далеко не завжди вірно. Цілком природно, що коли ми щось знаємо, то хочемо розповісти про це іншим або показати їм, що ми це знаємо.“Якби мені запропонували вищу мудрість під неодмінною умовою, щоб я мовчав про неї, я б відмовився”, – сказав великий філософ Сенека. Звичайно, він був прав, але і знаннями потрібно вміти правильно розпорядитися. Не завжди є сенс виставляти напоказ свої знання, постійно говорити про них, адже і їх може бути недостатньо, і ми опинимося в дурному положенні. Д. І. Писарєв говорив: “. дуже небагато людей, і притому тільки самі чудові, здатні просто і відверто сказати: “не знаю”.
Слово – срібло. Так, це так. Як багато втратили б людина і весь світ, якщо б ми не володіли даром слова. Як могли б ми виражати свої почуття? Як би дали зрозуміти іншій людині, як ми до нього ставимося? Як змогли б поділитися своїми враженнями від чогось, висловити свою точку зору? Світ став би нудним і нецікавим, як нудні і нецікаві порожні люди – ті, кому нема чого сказати, або ті, хто мало знає і не прагне знати більше. Погодьтеся, є в нашому світі такі “мовчуни”. Але вони як раз менше заслуговують осуду, ніж ті, хто теж нічого не знає, але намагається довести зворотне. Хіба не зустрічаються нам у житті такі люди, які постійно про щось говорять, намагаються видати якусь фантазію за дійсність і стомлюють… безглуздою балаканиною? От при зустрічі з такими людьми і згадуєш, що слово – срібло, а мовчання в даному випадку – золото.
Єдиного слова заради
говорив поет Ст. В. Маяковського. І в нашому повсякденному житті краще притримати в собі цю “руду”, щоб єдине варте слово було справжнім сріблом. Зуміти промовчати там, де слова не потрібні, – це велике мистецтво, і йому треба вчитися. Так, саме так! Ми з дитинства вчимося говорити, висловлювати свої думки. А виявляється, нам слід навчитися мовчати.
І все це відноситься не тільки до тих випадків, коли ми говоримо (або не говоримо) про наших знаннях. У звичайному житті ми відчуваємо безліч негативних емоцій: образу, гнів, злість, роздратування. І в більшості випадків нам хочеться тут же виплеснути ці емоції на оточуючих. Нерідко буває так, що тебе образили-ти розлютився і кидаєш роздратоване слово іншій людині, зовсім не винному у твоєму образі. Виходить, що одним лише словом ти образив ні в чому не винну людину, зробив комусь боляче.
Якось я почула досить повчальну історію про те, як сперечалися дві людини. У кожного була своя думка, різко протилежну думку співрозмовника. І, не бажаючи слухати товариша, кожен з них намагався довести свою правоту. Цей спір міг тривати вічно, і сперечаються так і не дійшли б згоди. А третій чоловік стояв поруч і не говорив ні слова. Але слухав. І почув правильні думки і в одного, і в іншого співрозмовника. Коли аргументи сперечальників вичерпалися, він просто спокійно висловив свої висновки. Сперечаються погодилися. І вся суперечка, весь потік слів виявився безглуздим, а справжнім золотом виявилося мовчання.
Тому потрібно проявити велике зусилля волі, щоб навчитися стримувати себе, навчитися мовчати навіть тоді, коли дуже хочеться висловитися, навчитися слухати інших, спокійно робити висновки і говорити все одне, але вагоме слово.
Батьки навчають нас бути людяними, охайними, шанувати працю, добре вчитися. І їм дуже нелегко спілкуватися з нами, коли ми говоримо неправду. Тому вони намагаються переконувати нас, що треба бути чесними: «Чесність — краща чеснота».
Не завжди легко говорити правду, особливо про некрасиві вчинки. Але, коли обманюєш когось, особливо близьку людину, — на душі стає ще гірше. Недаремно кажуть: «в обманщика має бути гарна пам'ять». Це означає, що він повинен пам'ятати, що і кому сказав, і постійно приховувати правду. А це породжує страх і відчужує від людей. Обманювати означає боятися. Тобто виходить, що обманщик — це найчастіше боягуз.
Але ж усім відомо, що «шила в мішку не сховаєш». Так і правда — десь випливе. І стане людині ще гірше: будуть з неї сміятися або дорікати. Тому треба намагатися відповідати за свої слова і вчинки, а якщо не так щось трапляється — казати щиро та чесно, не боячись. Адже «краще гірка правда, ніж солодка омана». А якщо бути чесним і справедливим — буде більше поваги до такої людини. І в її оточенні, і до себе самої.
Объяснение: