Нужен письмовий переказ
Життя присвятив фізиці
В українській мові стійко закріпилося слово «рентген», що стало похідним для інших: рентгенкабінет, рентгенодіагностика, рентгеновипромінювання тощо. Цей термін запропонував фізик Абрам Йоффе, один з учнів Вільгельма Рентгена. Однак усе могло статись інакше, і Х-промені, які ми називаємо «рентгенівськими», могли бути названі зовсім по-іншому.
Винахідником цього невидимого проміння був Іван Пулюй, який ще за чотирнадцять років до відкриття в 1895 році Рентгеном Х-променів сконструював лампу, що давала можливість чувати предмети. Якби Рентген не мав лампи Пулюя, то не здійснив би свого відкриття, оскільки саме лампа продукувала ці промені.
Хто ж такий Іван Павлович Пулюй? Він народився в 1845 році на Тернопільщині. Його батьки були греко-католиками, вони мріяли, щоб їхній син став священиком. Давши Іванові після закінчення гімназії тридцять п’ять золотих, вони відрядили його до Відня вступати до університету на теологічний факультет (нагадаємо, що в ті часи Західна Україна входила до складу Австро-Угорщини). Під час навчання молодий богослов, крім Закону Божого, починає цікавитися фізикою і, відмовившись від сану священика, стає студентом фізико-математичного відділення філософського факультету. Такий вчинок суперечив волі батьків, тому вони відреклися від сина й більше ніколи з ним не зустрічалися.
Пулюй працює у Віденському університеті на посаді приват-доцента і, присвячуючи все більше часу проблемам електротехніки, продовжує вивчати явища в трубках. Успіх приходить досить швидко. Іван Павлович винаходить катодну лампу, але право першості за ним не визнають.
Альберт Ейнштейн, дізнавшись про історію винаходу, сказав: «Що відбулося — того не змінити. Втішайтеся тим, що і Ви вклали свою частку праці в епохальне відкриття. Хіба цього мало? А якщо відверто, то все має логіку. Хто стоїть за вами, русинами, яка культура, які акції? Прикро Вам це слухати, але куди подінешся від своєї долі? А за Рентгеном — уся Європа».
Як не було важко, але Пулюй виздав першість відкриття Х-променів за Рентгеном і не став заперечувати навіть тоді, коли йому вручили Нобелівську премію. Рентген же, за свідченням учених того часу, усіляко ухилявся від пояснення природи свого відкриття й навіть не виступив із передбаченою протоколом промовою на церемонії вручення Нобелівської премії.
Чому наукова громадськість не помітила відкриття Пулюя, зробленого раніше За Рентгена, Незрозуміло. Учений відмовився патентувати свою унікальну лампу, що, мабуть, стало його фатальною помилкою. Тепер нам залишається тільки сподіватися, що коли-небудь справедливість переможе й наукова громадськість усе’ ж таки визнає першість відкриття Х-променів за Іваном Пулюєм.
Крім відкриття випромінювання, наш співвітчизник збудував першу в Австро-Угорській імперії електростанцію, керував запровадженням трамвайного сполучення в Празі, удосконалив телефон. Іван Пулюй першим дослідив неонове світло, налагодив промислове виробництво люмінесцентних ламп власної конструкції. У 1902 році він став першим деканом першого в Європі електротехнічного факультету. Разом із Пантелеймоном Кулішем та Іваном Нечуєм-Левицьким Пулюй переклав Біблію на українську мову.
Що б там не говорили, а перше враження про людину складається за її зовнішнім виглядом. Кожному з нас хочеться вдягатись елегантно і вишукано. Хороший смак завжди був ознакою вихованості. Слово мода наштовхує нас на думку про одяг, хоча означає більш широке поняття. Навіть переклад цього латинського слова, що означає «засіб», «манера», тісно пов’язаний із багатьма сферами людської діяльності. Але зв’язок її з одягом найбільш помітний. Погляди на моду більшою мірою суперечливі. Згадаймо хоча б, як розвивалася мода. Життя в печері не вимагало від одягу певних естетичних особливостей. Існувала практична потреба зігріти тіло, запобігти його пошкодженню. З цією метою використовувалися різноманітні підручні засоби, які згодом і стали поштовхом до створення костюма. Поступово, з розвитком цивілізації, до одягу почали ставитися ще й як до окраси. А поняття краси в усіх народів було своє. Погляди на моду змінювались зі зміною суспільних устроїв, нерідко на них впливали навіть дивацтва впливових осіб, які нерідко використовували довжину одягу для приховування власних фізичних вад (Карл VIII ховав за довгим одягом свої жахливі ноги, а Людовік XIV запровадив парик, щоб приховати лисину).