НУЖНО НАПИСАТЬ ПЕРЕСКАЗ Православна церква вшановує княгиню Ольгу як святу. Прийнявши християнство, вона ненасильницькими методами сприяла його поширенню в Київській Русі.
Літопис розповідає, що Ольга доводилася родичкою князю Олегові - тодішньому правителю.
903 року її віддали заміж за Ігоря, сина Рюрика, майбутнього великого князя, якому на той час виповнилося двадцять п’ять літ. Оскільки Ольга тоді була ще маленькою дівчинкою, шлюб спочатку був номінальним.
Ігор став повновладним правителем Київської Русі, коли йому виповнилося тридцять п’ять. Про роки його правління відомо дуже мало: Ігор ходив у далекі військові походи, які відволікали його від внутрішніх подій. Тож Ольга дедалі більше бралася за справи управління державою.
Тоді в Києві було вже багато християн, які під час укладення миру з Візантією 944 року присягали не біля ідола Перуна на дніпровській кручі, як місцеві язичники, а в соборній Іллінській церкві на Подолі. Християнам, на відміну від язичників, були властиві грамотність і широта кругозору, що необхідні у веденні державних справ. Тому Ольга в управлінні спиралася саме на них, поступово схиляючись до їхньої віри.
Восени 945 року Ігор вирушив за даниною до древлян, але дружина не вдовольнилася її розміром, тому князь повернувся. Це обурило древлян, і вони вбили Ігоря.
Залишившись із малолітнім сином, Ольга передусім мусила вгамувати древлян. Літопис розповідає про триразову помсту княгині. Спочатку древляни вирішили запропонувати їй у чоловіки свого князя Мала, пославши в Київ старійшин. Човен із послами кинули в заздалегідь приготовлену яму, де живцем засипали древлянських представників. Удруге послів древлян за наказом Ольги було спалено в лазні. А третє посольство воїни княгині перебили під час тризни, яку справляли по Ігорю.
Після цих розправ княгиня 946 року послала в древлянську землю військо. Древляни замкнулися в добре укріпленому місті Іскоростені. Тоді Ольга вдалася до хитрощів: вона пообіцяла відступити, узявши данину голубами від кожного дому. Хитромудра княгиня наказала прикріпити до лапок голубів скіпки, що тліли, і відпустити птахів. Вони полетіли назад - і місто запалало.
Опір древлян було зламано, і більше ніхто з тих, хто мусив платити данину, не повставав проти Ольги. І хоча фольклорні мотиви в літописних оповіданнях очевидні, безсумнівне одне: древляни були суворо покарані. Княгиня теж дістала уроки з обставин загибелі чоловіка. Вона встановила фіксований обсяг данини з кожної землі й почала облаштуванням великокнязівських господарств і доходних промислів. По всій землі було наведено порядок.
Зміцнивши своє становище всередині країни, Ольга перейшла до активної зовнішньої політики. Вона відвідала Візантію - одну з найсильніших держав Європи. Тут княгиня хрестилася, причому візантійський імператор Константан був настільки нею зачарований, що нібито запропонував їй руку й серце, проте змушений був задовольнитися лише роллю хрещеного батька Ольги.
Правління княгині було вирішальним поворотом в історії Київської Русі. Країна здобула впорядковану владу й почала інтегруватися в політичну систему християнського світу. Її справу підхопив онук Володимир, який і охрестив Київську Русь.
Та неправильно мислять ті, хто вважає, що вихованість зводиться лише до гарних манер. Коли говоримо "вихована людина", ми маємо на увазі щось більш глибоке в людині, і передусім внутрішню інтелігентність. А це означає бути уважними до інших, тактовними, скромними.
Бути ввічливою, вихованою, витриманою людиною не так-то легко. Тут потрібні і самодисципліна, і готовність іноді поступитися власними вигодами, звичками і, найголовніше, почуття поваги до інших людей, до колективу, відповідальність за свої вчинки перед суспільством.
Мова — найважливіший засіб спілкування. Без мови не зможе існувати народ, не розвиватиметься його культура. Одним із найчарівніших скарбів, які були створені людиною, є саме мова. Вона має велике значення в житті кожного з нас .
Знання рідної мови — перша ознака освіченої людини. Як приємно спілкуватися з людиною, яка правильно висловлює свої думки, користуючись усіма багатими відтінками рідної мови. Добре тому жити, хто вміє гарно говорити, — стверджує народна мудрість. І, навпаки, співчуття викликає людина, яка не удосконалює своє мовлення.