нужно
Речення зі вставними і вставленими компонентами
та їх пунктуаційне оформлювання
1. Правильно розставлені розділові знаки в реченні
А Не ради сліз, і розпачу, й скорботи, і не в ознаку гіркого прокляття – фашизм і так уже проклятий всім світом, а задля слави нашого роду писано, і во ім’я любові, про цю високу смерть.
Б Він був маленький, незавидний, але з густою гривою і – як пізніше виявилось –разюче невтомний.
В Звали нашого діда як я потім довідавсь, Семеном.
Г Діти щойно, вона це добре пам’ятала! – були тут поруч.
Д Перед очима поета на зелених горах поставало „велике місто Київ” як називав його Шевченко.
2. Вставне слово є в реченні (розділові знаки вилучено)
А Диво дивнеє на світі з тим серцем буває!
Б Нарешті рушив пароплав, покірний волі капітана.
В Певно руїну та буря зробила?
Г Він знає це певно.
Д Його репліки і пропозиції були якраз до речі.
3. Вставне слово має значення впевненості в реченні
А У північ, може, в південь, на світанні ми пригорнемося до рідної землі, і будуть
люди цілувати в шані поранені солоні шинелі.
Б Правда, дими враз щезли, зате біля сахарні роїлась купа людей і чорніли підводи.
В У всякому ділі є свої майстри і своє, так би мовити, натхнення.
Г Раз ласуни, як водиться у них, поснідать добре захотіли.
Д Видно, знову нам доведеться йти пішки.
4. Вставне слово має значення невпевненості в реченні
А Парубок спершу, мабуть-таки, чи й не прийняв її за ту польову царівну...
Б Відповідь він надіслав лише сьогодні, на жаль.
В І ось, нарешті, вершина.
Г На мене хтось-то набрехав (бодай би той добра не знав!), що я хабарики лупила.
Д Там, кажуть, з гір усю країну видно.
5. Вставне слово виражає почуття мовця в реченні
А На станції Гребінка у вагоні, нарешті, по шало.
Б На щастя, підходив Андрій.
В Вони встали й пішли – обоє чомусь засмучені – і вже до самої домівки мовчали.
Г Після цього він спинився на двох парах, які, за його словами, були прикладом як для учителів, так і для учнів з усіх поглядів.
Д Кажуть, сніг на полі – хліб у коморі.
6. Вставне слово має значення послідовності викладу в реченні
А Хвала Богові, я вільна тепер.
Б Боже, яка моя мама красива – як на іконі Марія.
В Найвідоміший я у своєму селі після Гоголя, звісно, і після Тараса.
Г Улас Самчук вважав, що література покликана, по-перше, відображати життя, по-друге, нести в собі моральну істину, тобто бути повчальною.
Д Не сходить сонце на Вкраїні, напевне, й місяця нема.
7. Правильно розставлені розділові знаки в реченні
А Дещо правда, піднялось із тії неслави.
Б Це була, так би мовити наша фамільна ворона.
В Одне слово летимо вже через Гімалаї.
Г Мужність, як правило – скромна.
Д Ось, наприклад, назви нових сортів квітів: тюльпани „Мідний вершник”, „Синій птах”, флокс „Декабристи”.
8. Допущено пунктуаційну помилку в реченні
А Правду кажучи, його вабив не розкішний палац, а столітні дуби в лісі.
Б У поля виходжу і, здається бачу і цвіт очей, і посмішку гарячу.
В Малоросійство багатонаціональне, так би мовити, його головну ударну силу становлять колишні українці.
Г Так чудно її звуть на ймення, що їй-богу, ніяк не второпаю.
Д Чи, може, у мене настав отой момент, коли чоловік сам собі дивується?
9. Вставні слова відсутні в реченні (розділові знаки вилучено)
А Пан здавалося був ладен з’їсти Миколу очима.
Б От бувало слухаю на відстані.
В Не раз бувало гірко нене.
Г Працювать працювать безумовно!
Д Люди одначе не розходяться.
10. Вставні слова є в реченні (розділові знаки вилучено)
А Прийшла нарешті і моя черга.
Б Одначе гризе він текст із книжки уперто й енергійно.
В Звір стояв нерухомо врешті переставив одну лапу, далі другу.
Г Та коли ти натомишся врешті від постійного протистояння?
Д І навіть найпрестижніший аршин не зміряє у тобі України!
Що таке дружба і що є в нашому житті друзі? Ці поняття кожна людина розцінює індивідуально сам для себе, і не можна з точністю назвати його універсальним навіть в межах однієї країни. Однак, як би там не було, саме слово «дружба» в будь-якому куточку планети матиме свого роду сакральне значення, бо завжди займало особливе місце в житті людини. Чи можна прожити життя, не маючи друзів? Якщо підходити до цього питання з прямою цинічністю, можна сміливо заявити про те, що людина спокійно може прожити життя без друзів, як і без любові, але що це буде за життя і чи буде вона мати сенс? Іншими словами: чи варте життя без людського тепла, без підтримки, без морального і душевного заспокоєння, без взаємної прикрощі та взаємного веселощів того, щоб її прожили? І чи є життя без дружби життям в повному значенні цього слова - або ж це просто існування? У романі М.Ю. Лермонтова «Герой нашого часу» Печорін представлений нам як людина з холодним і розважливим розумом: все своє життя він використовував людей в своїх особистих цілях і ніколи не відчував ні теплих почуттів дружби, ні, як здавалося, ніжних почуттів справжнього кохання. Однак, дотримуючись за хронологією роману, ми звертаємо увагу на безліч значних деталей, з яких робимо висновок про те, що головний герой не те щоб не вміє по-дружньому спілкуватися: він з самого дитинства так ретельно знищував в собі будь-які пориви прихильності до людини, що з віком просто розучився дружити, хоча в його житті і з'являлися люди, гідні його розташування. Таким з'явився, наприклад, Максим Максимович, а Вернер і зовсім був схожий на Григорія Олександровича захопленнями, ставленням до життя і до людей - ідеальна кандидатура одного. У Печоріна була можливість з ним «про все говорити як з собою», однак і цей шанс він змарнував, вибравши в перевагу самотність. В кінці роману ми дізнаємося, що наш герой втратив всяке бажання жити, не знайшов ніякого сенсу навіть в подорожах, і, мені здається, якби він все ж хоча б іноді ділився з людьми власними переживаннями, відкривався хоч комусь, дозволяючи йому до вирішити свої проблеми, то, можливо, його життя повернулося б зовсім по-іншому і не закінчилася так трагічно.
"Був він собі середнього зросту - такий мужественний, здоровий чоловік", - описувала Шевченка Ликерія Яковлєва (Полусмак), з якою поет мав намір побратися 1860 року.