Твір-роздум. Шевченко-художник Творчість Шевченка-поета - не тільки надбання духу українського народу, а й світове явище. Та не менш значна і вагома діяльність Шевченка-художника. Учень Петербурзької Академії мистецтв, чиїм наставником і педагогом був уславлений Карл Брюллов, а згодом - автор серії офортів "Живописна Україна", автор численних портретів та ар-хітектурних пейзажів. Заслання до Казахстану на десять років вирвало Кобзаря із мистецького оточення, позбавило змоги плідно працювати і як поету, і як художнику. Та, попри все, Шевченко працював і на засланні, створивши глибоко правдиві твори. До Другої світової війни у Харкові, на той час - столиці України, знаходилась Картинна галерея творів Т. Г. Шевченка. По війні твори Кобзаря було передано до Києва, а у Харківському художньому музеї лишилось лише кілька робіт. Одна з них - малюнок коричневою фарбою "Казахські діти - байгуші". Написано його було у Новопетрівсь кому укріпленні, де довгий час служив поет. Байгуші - це казахські жебраки. Незадовго до прибуття Шевченка право жебракувати тут було надане тільки дітям до 10 років. Тому не дивно, що такі маленьк були частими гостями солдатських укріплень. На картині перед нами постають двоє малих хлопців. Один, старший, який уже опанував "уроки жебрацького ремесла, і жалісливу міну вже скорчив, і руки, складені "човником", благально простягнув. Менший хлопчик, тримаючи в руках миску для вареної їжі, довірливо і відкрито дивиться на нас. Ми бачимо, що при розподілі одягу дітям перепали речі, завеликі для них - сорочка, яка сповзає з плечей, штани, які ледве тримаються на худенькому тільці. Не випадково художник зображує й себе, адже його становище на засланні було таким же тяжким. Твір сповнений глибокого співчуття і симпатії до героїв, як і інші роботи Шевченка, присвячені казахській темі. Ось чому казахський народ також вважає поета своїм національним художником.
Художній текст про свою улюблену тварину можна скласти так: Моя улюблена тварина – собака. Я люблю собак за їх відданість, приязність, веселий норов. Вони справжні товариші для своїх хазяїв, які ладні до у скрутні часи: підняти настрій, бути поряд, коли сумно, або навіть захистити від нападників. У мене є пес. Його звати Віллі. Ми з мамою знайшли його на вулиці ще маленьким щеням. Він спритний, сильний та добрий. Віллі вміє виконувати команди «Сидіти!», «Дай лапу!», «Голос!». А ще він дуже відважний. Одного разу, коли я вигулював свого собаку о шостій ранку, на сусідній вулиці сталося лихо – на жінку напав грабіжник. Мій пес почув, що жінка кричить і просить про до Тоді він налаяв на грабіжника, той злякався і втік. Отже, собаки – дуже гарні і віддані тварини. Вони ладні прийти на захист, коли людина цього потребує. І завдяки своїй мужності й хоробрості врятувати не лише свого улюбленого хазяїна, а й простого перехожого, що потрапив у скруту. Завдяки всім цим позитивним рисам собаки і є моїми улюбленими тваринами.
Творчість Шевченка-поета - не тільки надбання духу українського народу, а й світове явище. Та не менш значна і вагома діяльність Шевченка-художника. Учень Петербурзької Академії мистецтв, чиїм наставником і педагогом був уславлений Карл Брюллов, а згодом - автор серії офортів "Живописна Україна", автор численних портретів та ар-хітектурних пейзажів. Заслання до Казахстану на десять років вирвало Кобзаря із мистецького оточення, позбавило змоги плідно працювати і як поету, і як художнику. Та, попри все, Шевченко працював і на засланні, створивши глибоко правдиві твори.
До Другої світової війни у Харкові, на той час - столиці України, знаходилась Картинна галерея творів Т. Г. Шевченка. По війні твори Кобзаря було передано до Києва, а у Харківському художньому музеї лишилось лише кілька робіт. Одна з них - малюнок коричневою фарбою "Казахські діти - байгуші". Написано його було у Новопетрівсь кому укріпленні, де довгий час служив поет. Байгуші - це казахські жебраки. Незадовго до прибуття Шевченка право жебракувати тут було надане тільки дітям до 10 років. Тому не дивно, що такі маленьк були частими гостями солдатських укріплень. На картині перед нами постають двоє малих хлопців. Один, старший, який уже опанував "уроки жебрацького ремесла, і жалісливу міну вже скорчив, і руки, складені "човником", благально простягнув. Менший хлопчик, тримаючи в руках миску для вареної їжі, довірливо і відкрито дивиться на нас. Ми бачимо, що при розподілі одягу дітям перепали речі, завеликі для них - сорочка, яка сповзає з плечей, штани, які ледве тримаються на худенькому тільці. Не випадково художник зображує й себе, адже його становище на засланні було таким же тяжким.
Твір сповнений глибокого співчуття і симпатії до героїв, як і інші роботи Шевченка, присвячені казахській темі. Ось чому казахський народ також вважає поета своїм національним художником.
Моя улюблена тварина – собака. Я люблю собак за їх відданість, приязність, веселий норов. Вони справжні товариші для своїх хазяїв, які ладні до у скрутні часи: підняти настрій, бути поряд, коли сумно, або навіть захистити від нападників.
У мене є пес. Його звати Віллі. Ми з мамою знайшли його на вулиці ще маленьким щеням. Він спритний, сильний та добрий. Віллі вміє виконувати команди «Сидіти!», «Дай лапу!», «Голос!». А ще він дуже відважний. Одного разу, коли я вигулював свого собаку о шостій ранку, на сусідній вулиці сталося лихо – на жінку напав грабіжник. Мій пес почув, що жінка кричить і просить про до Тоді він налаяв на грабіжника, той злякався і втік.
Отже, собаки – дуже гарні і віддані тварини. Вони ладні прийти на захист, коли людина цього потребує. І завдяки своїй мужності й хоробрості врятувати не лише свого улюбленого хазяїна, а й простого перехожого, що потрапив у скруту. Завдяки всім цим позитивним рисам собаки і є моїми улюбленими тваринами.