Я знаю багацько прислів'їв та приказок, які розповідають про важливість праці. Ось, наприклад: «Без труда нема плода», «Хочеш їсти калачі — не сиди на печі», «Діло майстра величає» та інші. Та чи правдиві вони? Чи дійсно воно так є? Пропоную вам разом поміркувати над цим. Ось взяти хоча б школи. У кожному класі є діти, що вчаться добре і вчаться погано. Як ви думаєте, чому? Правильно, перші виконують усі домашні завдання, усі вправи, що вчителька додому задала. Вони працюють і тому отримують добрі, а часто і відмінні, оцінки. Я згоден, буває так, що комусь просто таланить і він отримує якісь гарні відмітки задарма, просто нічого для цього не роблячи. Що ж, буває і таке. Але більшість із дітей готується до контрольних, щоб добре їх написати, готується до іспитів, щоб добре їх скласти. Не треба шукати якихось високих прикладів, шоб довести це. Я можу розповісти про себе. У мене були уроки, які я відвідував з радістю та які я не дуже любив. А англійську мову я просто терпіти не міг! Воназдавалась мені найжахливішим предметом з усіх, що взагалі існують. Я майже нічого не розумів На уроці, а тому, чесно кажучи, домашні завдання не виконував. Я отримував погані оцінки, але батькам нічого не казав — боявся, що вони покарають мене. Та коли я отримав табель, вони все одно побачили і вирішили, що мені треба займатись англійською індивідуально. Ох і переживав я тоді, бо думав, що буде таке саме, як і у школі. Але та вчителька виявилась зовсім іншою. Вона не ставила поганих оцінок, а лише підправляла мене, коли бачила помилки. Окрім цього, вона багато мені пояснювала правил граматики. Ми вчили нові слова. Я став виконувати домашні завдання в школі, став працювати. І в результаті я став отримувати кращі оцінки, ніж раніше. Як запрацював, так і горе моє пішло на лад — і не стало його. А наші батьки? Якщо ми працюємо в школі для подальшого життя, то вони працюють, щоб ми могли жити зараз. І їхня праця набагато важча за нашу. Вони рано-вранці йдуть працювати, а повертаються лише пізно ввечері. Напрклад, мій тато. Він працює експедитором. Весь день він проводить за кермом машини або десь на підприємствах, де він закуповує сировину. Він цілий день напружений, думає, як краще вийти з тієї чи з іншої ситуації. Йому доводиться спілкуватись з багатьма людьми, відповідати на численні телефонні дзвінки, іноді й увечері йому дзвонять з роботи. Коли він повертається додому, то сил у нього вистачає тільки на те, щоб повечеряти та подивитись телевізор. Моя мама працює головним бухгалтером, і вона постійно складає якісь звіти, щось рахує. Навіть вночі часто сидить. Так, мої батьки працюють багато, і це мене не дуже радує, зате ми можемо собі дозволити літом усією родиною поїхати на декілька тижнів на море у санаторій. Нам не треба позичати гроші у сусудів чи знайомих, хоча бувають і скрутні часи. У нас вдома сучасна побутова техніка, у мене є комп'ютер. Я колись сказав їм про те, що вони працюють занадто багато, що їм треба відпочити. І знаєте що мені відповів тато? «Не побігаєш — не пообідаєш!»
«Хочеш їсти калачі — не сиди на печі», «Діло майстра величає» та інші. Та чи правдиві вони? Чи дійсно воно так є? Пропоную вам разом поміркувати над цим. Ось взяти хоча б школи. У кожному класі є діти, що вчаться добре і вчаться погано. Як ви думаєте, чому? Правильно, перші виконують усі домашні завдання, усі вправи, що вчителька додому задала. Вони працюють і тому отримують добрі, а часто і відмінні, оцінки. Я згоден, буває так, що комусь просто таланить і він отримує якісь гарні відмітки задарма, просто нічого для цього не роблячи. Що ж, буває і таке. Але більшість із дітей готується до контрольних, щоб добре їх написати, готується до іспитів, щоб добре їх скласти. Не треба шукати якихось високих прикладів, шоб довести це. Я можу розповісти про себе. У мене були уроки, які я відвідував з радістю та які я не дуже любив. А англійську мову я просто терпіти не міг! Воназдавалась мені найжахливішим предметом з усіх, що взагалі існують. Я майже нічого не розумів
На уроці, а тому, чесно кажучи, домашні завдання не виконував. Я отримував погані оцінки, але батькам нічого не казав — боявся, що вони покарають мене. Та коли я отримав табель, вони все одно побачили і вирішили, що мені треба займатись англійською індивідуально. Ох і переживав я тоді, бо думав, що буде таке саме, як і у школі. Але та вчителька виявилась зовсім іншою. Вона не ставила поганих оцінок, а лише підправляла мене, коли бачила помилки. Окрім цього, вона багато мені пояснювала правил граматики. Ми вчили нові слова. Я став виконувати домашні завдання в школі, став працювати. І в результаті я став отримувати кращі оцінки, ніж раніше. Як запрацював, так і горе моє пішло на лад — і не стало його.
А наші батьки? Якщо ми працюємо в школі для подальшого життя, то вони працюють, щоб ми могли жити зараз. І їхня праця набагато важча за нашу. Вони рано-вранці йдуть працювати, а повертаються лише пізно ввечері. Напрклад, мій тато. Він працює експедитором. Весь день він проводить за кермом машини або десь на підприємствах, де він закуповує сировину. Він цілий день напружений, думає, як краще вийти з тієї чи з іншої ситуації. Йому доводиться спілкуватись з багатьма людьми, відповідати на численні телефонні дзвінки, іноді й увечері йому дзвонять з роботи. Коли він повертається додому, то сил у нього вистачає тільки на те, щоб повечеряти та подивитись телевізор. Моя мама працює головним бухгалтером, і вона постійно складає якісь звіти, щось рахує. Навіть вночі часто сидить. Так, мої батьки працюють багато, і це мене не дуже радує, зате ми можемо собі дозволити літом усією родиною поїхати на декілька тижнів на море у санаторій. Нам не треба позичати гроші у сусудів чи знайомих, хоча бувають і скрутні часи. У нас вдома сучасна побутова техніка, у мене є комп'ютер. Я колись сказав їм про те, що вони працюють занадто багато, що їм треба відпочити. І знаєте що мені відповів тато? «Не побігаєш — не пообідаєш!»