Слово “милосердя” складається з двох частин – милість і серце, тобто «зробити милість серцю». Як просто звучить і як часом важко буває це зробити. Особливо зараз і особливо молоді. Ні, не всім, але багатьом.
Адже наскільки легше пройти повз, ніж вникати в проблеми або неприємності чужої людини. Адже дуже часто буває, що потрібно просто слово добре сказати або вислухати людину. Здавалося б, дрібниця, але часом це рятує від самогубства або іншого необдуманого вчинку. І найбільше, на мою думку, в цій до потребують старше покоління і підлітки.
Зараз літні люди, по правді кажучи, не потрібні нікому – ні сім’ї, ні державі. І згадують про них або перед Днем Перемоги, або перед виборами дають подарунки (подачки), отримують голоси – і все.
Але старшим людям потрібна увага, маленька, але щодня, потрібне спілкування, потрібне співчуття. Не обов’язково гроші давати чи подарунки (хоча це теж не завадить), а просто дати зрозуміти людині, що вона теж значуща і важлива, а її мудрість – це життєвий досвід, який завжди знадобиться. Адже ще великий Лев Толстой говорив, що “милосердя полягає не стільки в речовій до скільки в духовній підтримці ближнього. Духовна ж підтримка, перш за все, не в засудженні ближнього, а в пошані його людської гідності”.
Підліткам, я так вважаю, теж потрібно розуміння і підтримка. Вони ще не сформувалися як особистість, всередині киплять гормональні перебудови і що з ними буде далі – незрозуміло. Дуже важливо про це пам’ятати батькам і вчителям, адже незважаючи на всю “крутизну” і незалежність, всередині вони дуже ранимі й уразливі. І ще хочеться сказати, що милосердю, незасудженнню , розумінню і співчуттю потрібно вчити з дитинства і вчити особистим прикладом.
Адже якщо тато постійно поступається місцем у транспорті, допомагає сусідці донести сумки, дитина не залишиться осторонь. Вона в майбутньому не пройде повз чужого горя і завжди постарається до будь то літня людина чи травмована тварина.
У житті трапляється всяке і кожен може потрапити у скрутне становище. Головне не дорікати і судити, а постаратися зрозуміти і сказати підбадьорюючі слово – ось це і буде милосердя, розуміння і співчуття тому, хто серцю милий.
Наша рідна українська мова - це основа нашої безмежно багатої культури. це наш дух, наш космос, наша душа, наша пісня, якій світ дав найвищу оцінку. Врешті-решт - це ми. Зникає мова - зникає нація. Незважаючи на всі заборони, укази, постанови, рідна мова, як і весь український народ, все витримала, все винесла і стала ще чистішою і дзвінкішою. 21 лютого відзначається Міжнародний день рідної мови. Історія свята, на жаль, має трагічний початок. 21 лютого 1952 року в Бангладеші влада жорстоко придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони на використання в країні бенгальської мови. Відтоді цей день у Бангладеші став днем оплеглим за рідну мову. Минуло багато років. Аж у жовтні 1999 року на 30-ій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було запроваджено відзначати Міжнародний день рідної мови, а починаючи з 21 лютого 2000 року цей день відзначають і в Україні.
Адже наскільки легше пройти повз, ніж вникати в проблеми або неприємності чужої людини. Адже дуже часто буває, що потрібно просто слово добре сказати або вислухати людину. Здавалося б, дрібниця, але часом це рятує від самогубства або іншого необдуманого вчинку. І найбільше, на мою думку, в цій до потребують старше покоління і підлітки.
Зараз літні люди, по правді кажучи, не потрібні нікому – ні сім’ї, ні державі. І згадують про них або перед Днем Перемоги, або перед виборами дають подарунки (подачки), отримують голоси – і все.
Але старшим людям потрібна увага, маленька, але щодня, потрібне спілкування, потрібне співчуття. Не обов’язково гроші давати чи подарунки (хоча це теж не завадить), а просто дати зрозуміти людині, що вона теж значуща і важлива, а її мудрість – це життєвий досвід, який завжди знадобиться. Адже ще великий Лев Толстой говорив, що “милосердя полягає не стільки в речовій до скільки в духовній підтримці ближнього. Духовна ж підтримка, перш за все, не в засудженні ближнього, а в пошані його людської гідності”.
Підліткам, я так вважаю, теж потрібно розуміння і підтримка. Вони ще не сформувалися як особистість, всередині киплять гормональні перебудови і що з ними буде далі – незрозуміло. Дуже важливо про це пам’ятати батькам і вчителям, адже незважаючи на всю “крутизну” і незалежність, всередині вони дуже ранимі й уразливі. І ще хочеться сказати, що милосердю, незасудженнню , розумінню і співчуттю потрібно вчити з дитинства і вчити особистим прикладом.
Адже якщо тато постійно поступається місцем у транспорті, допомагає сусідці донести сумки, дитина не залишиться осторонь. Вона в майбутньому не пройде повз чужого горя і завжди постарається до будь то літня людина чи травмована тварина.
У житті трапляється всяке і кожен може потрапити у скрутне становище. Головне не дорікати і судити, а постаратися зрозуміти і сказати підбадьорюючі слово – ось це і буде милосердя, розуміння і співчуття тому, хто серцю милий.
Незважаючи на всі заборони, укази, постанови, рідна мова, як і весь український народ, все витримала, все винесла і стала ще чистішою і дзвінкішою.
21 лютого відзначається Міжнародний день рідної мови. Історія свята, на жаль, має трагічний початок. 21 лютого 1952 року в Бангладеші влада жорстоко придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони на використання в країні бенгальської мови. Відтоді цей день у Бангладеші став днем оплеглим за рідну мову. Минуло багато років. Аж у жовтні 1999 року на 30-ій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було запроваджено відзначати Міжнародний день рідної мови, а починаючи з 21 лютого 2000 року цей день відзначають і в Україні.