очень нужно
Завдання: перепишіть текст, поставивши, де потрібно, розділові знаки та пропущені літери
Щоденна праця
Край прогнутого в..чорового неба урізаючись у зоряну імлу і
досі труд..т..ся старий нагорбл..ний вітряк в обрисах його є
впертість заповзятої роботящої людини і щоден..е жит..я його теж
схоже на жит..я людини. І дарма..що цей вітряк має камін..у душу
але яким вона б..рет..ся щедрим т..плом коли меле тобі чоловіче на
хліб. А якщо холоне людс..ка кров од безхліб..я то кр..жаніє душа
вітряка.
Під обрієм так..само вперто трудився самотній нагорбл..ний
вітряк а по..між його крилами золотим кошем тр..мтіло небо
не..наче ладналося осипати своє з..рно в..с..редину вітряка.
...Край самої дороги запідпад..омкав пер..пел потім чогось
злякався та утікаючи заш..лестів ж..тами. Марко посміхнувся
не..вид..мій пташині відганяючи від себе надокучливу буденщину.
Над житами які зараз похитувалися не..стіл..ки від вітру скіл..ки від
роси сумовито ст..лилися тужливі дівочі пісні і прозора темінь
тихо..війно пер..хлюпувала їх із поля на поле як погожа година
пер..носить п..лок хлібів. Скіл..ки ж чоловіче тобі треба
жити..працювати з люд..ми щоб і хлібом і оселями не..журилися
вони та щоб на в..чірніх мостах не..тужили пісні а стрічалося
щасливе кохан..я? А буде ж це все! І мости щастя підв..дут..ся на
всій з..млі (за М.Стельмахом).
Щоденна праця
.Край прогнутого вечорового неба урізаючись у зоряну імлу і досі трудиться старий нагорблений вітряк в обрисах його є впертість заповзятої роботящої людини і щоденне життя його теж схоже на життя людини. І дарма,що цей вітряк має камінну душу
,але яким вона береться щедрим теплом коли меле тобі, чоловіче,на
хліб. А якщо холоне людська кров од безхліб'я,то крижаніє душа вітряка.
Під обрієм так само вперто трудився самотній нагорблений вітряк а поміж його крилами золотим кошем тремтіло небо неначе ладналося осипати своє зерно всредину вітряка.
...Край самої дороги запідпадьомкав перепел,потім чогось злякався та утікаючи зашелестів житами. Марко посміхнувся невидимій пташині відганяючи від себе надокучливу буденщину.
Над житами які зараз похитувалися не стільки від вітру,скільки від роси. сумовито стелилися тужливі дівочі пісні і прозора темінь тиховійно перехлюпувала їх із поля на поле як погожа година переносить полок хлібів. Скільки ж ,чоловіче ,тобі треба жити,працювати з людьми, щоб і хлібом і оселями не журилися вони та щоб на вечірніх мостах не тужили пісні а стрічалося щасливе кохання? А буде ж це все! І мости щастя підведуться на всій землі