"Сонце сходить,то й ніч близенько"-казала моя бабуся колись мені,коли я була маленька і це було у неї в селі.Я завжди її любили,а ці ніжні бабусині слова завжди згадувалися у мої голові,як найкращі спогади дитинства.
У мене народилася донька.Зараз їй 5 рочків.
-Доню,час лягати спати!-промовила я
-Мамо,я не хочу
-Сонце сходить,то і місяць близенько-промовила я
-Мамо,а сонечко теж рано лягає спати?
-Доню,так...Воно завтра раненько встане і буде будити усіх людей своїм світлим волоссям.
-Добре,мамо.До браніч.
-До браніч,сонечко.
Вмить ці слова стали не тільки мені близькими,а й моїй доньці.Колись вона їх також згадає.
Людям з давніх-давен відома свята істина - до ближньому. Благодійність, доброчинність притаманна людям
Не говори про Доброчинність , коли ти сам нею не сяєш,
Коли у радощах витаєш, забувши про чужу біду.
Бо Доброчинність не тільки те, що обіймає тепле слово,
В цім почутті така основа, яка з глибин душі росте.
Людське життя... Неповторне і звичне, радісне і сумне, сповнене глибоких переживань, солодке, як мед, і гірке, як полин.
Люди, їх мільйони... Всі вони зовсім різні і чимось неповторні. Вони, мов ті зорі на небі, що горять своєрідним світлом.
Так, життя кожної людини–це стежина, встелена жовтогарячими чорнобривцями, духмяними вишеньками, стежина з червоними і чорними кольорами, як у пісні „червоне - то любов, а чорне - то журба”...
А й справді, кожне життя здається нам якоюсь дивовижною квіткою, яка вранці вмивається росою, зустрічаючи новий день, ніжно руки – пелюстки до сонця, щоб захистило її від усього злого й недоброго, а ввечері тихо й сумовито складає свою голівку до матері – землі, сподіваючись наступного дня побачити цей світ кращим.
Та іноді зустрічаються люди, яким не байдужа доля інших. Вони є життєрадісними і, зазвичай, обирають професії, які служать людям. Це вчителі, лікарі, психологи...
Тому, кожна людина, яка гідна цього звання повинна допомагати іншим
Людське життя коротке і дається воно тільки раз. І кожному потрібно намагатися прожити його так, щоб не було соромно за марно прожиті роки.
"Сонце сходить,то й ніч близенько"-казала моя бабуся колись мені,коли я була маленька і це було у неї в селі.Я завжди її любили,а ці ніжні бабусині слова завжди згадувалися у мої голові,як найкращі спогади дитинства.
У мене народилася донька.Зараз їй 5 рочків.
-Доню,час лягати спати!-промовила я
-Мамо,я не хочу
-Сонце сходить,то і місяць близенько-промовила я
-Мамо,а сонечко теж рано лягає спати?
-Доню,так...Воно завтра раненько встане і буде будити усіх людей своїм світлим волоссям.
-Добре,мамо.До браніч.
-До браніч,сонечко.
Вмить ці слова стали не тільки мені близькими,а й моїй доньці.Колись вона їх також згадає.
Людям з давніх-давен відома свята істина - до ближньому. Благодійність, доброчинність притаманна людям
Не говори про Доброчинність , коли ти сам нею не сяєш,
Коли у радощах витаєш, забувши про чужу біду.
Бо Доброчинність не тільки те, що обіймає тепле слово,
В цім почутті така основа, яка з глибин душі росте.
Людське життя... Неповторне і звичне, радісне і сумне, сповнене глибоких переживань, солодке, як мед, і гірке, як полин.
Люди, їх мільйони... Всі вони зовсім різні і чимось неповторні. Вони, мов ті зорі на небі, що горять своєрідним світлом.
Так, життя кожної людини–це стежина, встелена жовтогарячими чорнобривцями, духмяними вишеньками, стежина з червоними і чорними кольорами, як у пісні „червоне - то любов, а чорне - то журба”...
А й справді, кожне життя здається нам якоюсь дивовижною квіткою, яка вранці вмивається росою, зустрічаючи новий день, ніжно руки – пелюстки до сонця, щоб захистило її від усього злого й недоброго, а ввечері тихо й сумовито складає свою голівку до матері – землі, сподіваючись наступного дня побачити цей світ кращим.
Та іноді зустрічаються люди, яким не байдужа доля інших. Вони є життєрадісними і, зазвичай, обирають професії, які служать людям. Це вчителі, лікарі, психологи...
Тому, кожна людина, яка гідна цього звання повинна допомагати іншим
Людське життя коротке і дається воно тільки раз. І кожному потрібно намагатися прожити його так, щоб не було соромно за марно прожиті роки.