Гуляючи осіннім лісом помічаєш, що осінь вже обережно торкнулася своїм пензлем розкішного одягу дерев, залишивши де-не-де жовті й червоні плями.Аж раптом очі натрапляють на порожню пластикову пляшку. Ще далі помічаю зрубане деревце, сліди від вогнища… А он іще пляшки, одноразовий посуд, залишки іжі. О цивілізаціє! Від тебе не втечеш! Ти дібралась і сюди. Але у надто спотвореному вигляді… Стежками мого вимріяного лісу пройшла людина, залишивши після себе купи сміття. Приємні враження кудись зникають, від романтичного настрою не залишається й згадки. Далі йду повільно, замислюючись. Все думаю: а хто повинен дбати, щоб ні на хвилинку не зупинялося серце природи, щоб не забруднювалися річки, не засмічувалися ліси, не вимирали рідкісні птахи, звірі, риби? Хто повинен турбуватися про це: екологи, уряд країни, партія «зелених» ? А може, кожен з нас? Адже іноді достатньо не зірвати квітку, не зламати гілку, не зрубати ялинку під Новий рік, не викинути сміття в річку, не запалити вогнище в лісі…
Н. п’ятдесят
Р. п’ятдесяти і п’ятдесятьох
Д. п’ятдесяти і п’ятдесятьом
З. п’ятдесят або п’ятдесятьох
О. п’ятдесятьма і п’ятдесятьома
М. (на) п’ятдесяти і (на) п’ятдесятьох
Н. п’ятдесят шість
Р. п’ятдесяти шести, п’ятдесятьох шістьох
Д. п’ятдесяти шести, п’ятдесятьом шістьом
З. п’ятдесят шість, п’ятдесятьох шістьох
О. п’ятдесятьма шістьма, п’ятдесятьома шістьома
М. (на) п’ятдесяти шести, (на) п’ятдесятьох шістьох
Объяснение:
Н. вісімдесят
Р. вісімдесяти, вісімдесятьох
Д. вісімдесяти, вісімдесятьом
З. вісімдесят, вісімдесятьох
О. вісімдесятьма, вісімдесятьома
М. (на) вісімдесяти, (на) вісімдесятьох
Гуляючи осіннім лісом помічаєш, що осінь вже обережно торкнулася своїм пензлем розкішного одягу дерев, залишивши де-не-де жовті й червоні плями.Аж раптом очі натрапляють на порожню пластикову пляшку. Ще далі помічаю зрубане деревце, сліди від вогнища… А он іще пляшки, одноразовий посуд, залишки іжі. О цивілізаціє! Від тебе не втечеш! Ти дібралась і сюди. Але у надто спотвореному вигляді… Стежками мого вимріяного лісу пройшла людина, залишивши після себе купи сміття.
Приємні враження кудись зникають, від романтичного настрою не залишається й згадки. Далі йду повільно, замислюючись. Все думаю: а хто повинен дбати, щоб ні на хвилинку не зупинялося серце природи, щоб не забруднювалися річки, не засмічувалися ліси, не вимирали рідкісні птахи, звірі, риби? Хто повинен турбуватися про це: екологи, уряд країни, партія «зелених» ? А може, кожен з нас? Адже іноді достатньо не зірвати квітку, не зламати гілку, не зрубати ялинку під Новий рік, не викинути сміття в річку, не запалити вогнище в лісі…