опису місцевості( за складним планом) НАЙВІДОМІШЕ СЕЛО В УКРАЇНІ
Село Моринці, у якому 9 березня 1814 р. народився Тарас Шевченко, в минулому належало до Звенигородського повіту Київської губернії (нині - Звенигородський р- н Черкаської обл.). Залишки оборонних валів княжої доби на околиці свідчать про давність цього поселення. За часів козаччини, в ХVІ-ХVП століттях, тут, як вважають дослідники, був козацький зимівник. Село здавна відоме як осередок чумацького та гончарського промислу. Наприкінці XVIII століття Моринці пере- йшли у власність фаворита Катерини II князя Потьомкіна, а пізніше - графа Енгельгардта.
Після переїзду з батьками в сусіднє село Кирилівку малий Тарас часто гостював у Моринцях, де мешкали його дід Яким та бабуся Меланка. Від них він почув багато
розповідей та легенд про минуле, зокрема про гайдамаччину. У Моринцях Шевченко бував і пізніше, в роки приїзду в Україну (1843, 1845, 1859).
Як і в усіх великих селах Наддніпрянщини, посеред Моринців був майдан, довкола якого розташовувалися крамниця, корчма, церква. Село мало також волость (управу), економію, громадські комори (гамазеї). Церква Івана Богослова була зруйнована більшовицькою владою в 1939 р. Проте й нині в Моринцях, як і в минулому, щорічно 9 жовтня - велике храмове свято на честь Івана Богослова. За часів Шевченка в селі діяла церковно-парафіяльна школа.
Хати і більшість господарських будівель у Моринцях були рублені (лісу тоді ще вистачало). Типова сільська оселя - хата, сіни й комора під одним дахом. Чотирисхилий солом'яний дах хати вивершувався високим дідухом (гребенем), а на рогах були «китиці» - мальовничі рельєфні уступи із солом'яних снопів. Такий добре вкритий дах міг служити десятки років. Залежно від достатку та характеру господарювання на садибі могли бути й окрема комора (надвірна), хлів, клуня, стайня, льох, обора, криниця тощо. Така приблизно садиба була й у діда Тараса - Якима Бойка. Про це свідчать дослідження, проведені в 70-х роках XX століття київськими науковцями. З них випливає, що дід Яким був поважним господарем. Куток, де він проживав, звався Бойки. Крім того, в селі були кутки Корчовози (там заготовляли корчі), Гончарівка, Шарпанівка, Попова гора тощо.
1939 р. до 125-річчя від дня народження Шевченка в селі біля школи було встановлено його погруддя роботи місцевого митця К. Терещенка. Проте в 1956 р. його зняли й замінили іншим. У селі ще й нині зберігається пам'ятка минулого - давня хата чумака, в якій зібрано речі домашнього вжитку та твори народного мистецтва. До 175-річчя Кобзаря на колишній садибі Бойка встановлено рублену хату - схожу на ту, в якій народився Тарас.
Нині село Моринці, в якому понад 1 000 дворів, входить до Державного історико- культурного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка» (За Л. Орел).
скласти складний план і написати переказ своїми словами
улітку багато людей задіяні у праці на полі. хто догляда овочі, хто косить траву, а хто вже збира перші врожаї. відпочиваючи за містом, я часто спостерігав за такими працьовитими людьми і мені дуже їх старанність. наприклад, ви можете запитати: "що може зацікавити у праці звичайного косаря? ". та чи знаєте ви - наскільки, це клопітка робота? тільки но сонце починає сходити на небі, а косар вже прямує на своє поле. спочатку він обходить і обдивляється траву, вибирає з неї гілля, що можє заважати і починає точити косу. до роботи він приступа завзято і починає прокошувати невеликі рядки один за одним ві траву в один бік. під час замаху косар стоїть прямо і опирається на одну ногу. працює довго, майже до обіду, без перепочинку, а опісля знову береться за діло з тією самою енергією. я дуже поважаю таких людей, за їх силу і характер.