Чим вата нижче,
Тим дощик ближче. (Хмара)
Летить орлиця
По синьому небу,
Крила розпластала,
Сонечко застелила. (Хмара)
Біла вата пливе кудись. (Хмара)
Без крил летять,
Без ніг біжать,
Без вітрил пливуть. (Хмари)
По синьому морю
Білі гуси пливуть. (Хмара)
Вже не сонце ль винувато,
Що висить на небі вата? (Хмара)
На хвилину в землю вріс
Різнобарвний диво-міст.
Диво-майстер змайстрував
Міст високий без поручнів. (Веселка)
Скачуть по доріжці
Білі горошки. (Град)
Розсипався горох
На сімдесят сім доріг;
Ніхто його не підбере:
Ні цар, ні цариця
Ні красна дівиця. (Град)
На дворі переполох:
З неба сиплеться горох.
З'їла шість горошин Іра -
У неї тепер ангіна. (Град)
Без рук, без ніг,
А вікно вибиває. (Град)
Я кажу братові:
- Ох, з неба сиплеться горох!
- От дивак, - сміється брат, -
Твій горох адже це... (Град)
Молоко над річкою пливло -
Нічого не видно було.
Розчинилося молоко -
Стало видно далеко. (Туман)
Сивий дідусь біля воріт
Всім очі заволік. (Туман)
У білому оксамиті село
І паркани, і дерева.
А як вітер нападе,
Цей оксамит відпаде. (Туман)
Над річкою, над долиною
Повисла біла холстина. (Туман)
Спершу - блиск,
За блиском - тріск,
За тріском - плескіт. (Гроза)
Нашуміла, нагремела,
Всі промила і пішла.
І сади і городи
Усієї округи полила. (Гроза)
Басовитий і серйозний,
У нього характер крут:
Заворчитон дуже грізно -
Усі негайно ж втечуть! (Грім)
Голосно стукає,
Дзвінко кричить,
А що говорить,
Нікому не зрозуміти
І мудрецям не впізнати. (Грім)
Мене ніхто не бачить,
Але всякий чує,
А мою супутницю
Кожен може бачити,
Але ніхто не чує. (Грім і блискавка)
Летить вогняна стріла,
Ніхто її не зловить. (Блискавка)
Ні вогню, ні спеку не маю,
А все спалюю. (Блискавка)
Розпечена стріла
Дуб звалила у села. (Блискавка)
Живе без тіла,
Мови не має,
А всім відповість. (Луна)
Що, ледь доторкнувшись,
Перетворює в дим дрова? (Вогонь)
Ось якийсь ненажера є:
Все на світі може з'їсти.
А коли води поп'є -
Обов'язково засне. (Вогонь)
Війна… Скільки людських життів вона забрала? Це страшна
«чума» і на своєму шляху війна руйнує все.
Не обійшла стороною війна й нашу родину. Мій прадідусь Василь
Петрович ,який помер у 1992 році жив у місті Марганець. Під час Другої світової війни воював на фронті ,а після поранення разом із
дочкою Любою був у полоні. Фашисти катували їх ,примушували
тяжко працювати.
Виснажені роботою, холодні, голодні у обшарпаному одязі ,вони
тікали з полону. Не багатьом вдавалося втекти звідти ,однак Василю
Петровичу пощастило. Доньку визволили з полону в 1945 році
радянські війська та невдовзі вона померла від тяжкої хвороби.
Довго прадідусь діставався рідного дому, майже два роки ,але
все-таки досяг своєї мети! Його дружина Ганна Петрівна вже
втратила надію побачити чоловіка живим. Через деякий час ,приблизно
через півроку, до них постукали у двері. Відчинивши ,жінка завмерла-
стояв німець. Можна переночувати, -просився незваний гість. Добрі люди
не відмовили ,бо розуміли ,що виходу немає.
Німець прожив у сім'ї близько місяця. Йому виділили кімнату ,а
він ділився з родиною у якій було шестеро дітей своїм пайком. Щоб якось
віддячити ,німець подарував Василю Петровичу набір голок для
швейної машинки ,аби той шив взуття.
Моя родина, на жаль ,не пам'ятає точну дату народження своїх
предків. Я вважаю ,це треба знати! Коли в сім'ї розповідають про
події війни ,то нащадки шануватимуть пам'ять про загиблих.
Отже ,війна -це трагічна сторінка історії.
Чим вата нижче,
Тим дощик ближче. (Хмара)
Летить орлиця
По синьому небу,
Крила розпластала,
Сонечко застелила. (Хмара)
Біла вата пливе кудись. (Хмара)
Без крил летять,
Без ніг біжать,
Без вітрил пливуть. (Хмари)
По синьому морю
Білі гуси пливуть. (Хмара)
Вже не сонце ль винувато,
Що висить на небі вата? (Хмара)
На хвилину в землю вріс
Різнобарвний диво-міст.
Диво-майстер змайстрував
Міст високий без поручнів. (Веселка)
Скачуть по доріжці
Білі горошки. (Град)
Розсипався горох
На сімдесят сім доріг;
Ніхто його не підбере:
Ні цар, ні цариця
Ні красна дівиця. (Град)
На дворі переполох:
З неба сиплеться горох.
З'їла шість горошин Іра -
У неї тепер ангіна. (Град)
Без рук, без ніг,
А вікно вибиває. (Град)
Я кажу братові:
- Ох, з неба сиплеться горох!
- От дивак, - сміється брат, -
Твій горох адже це... (Град)
Молоко над річкою пливло -
Нічого не видно було.
Розчинилося молоко -
Стало видно далеко. (Туман)
Сивий дідусь біля воріт
Всім очі заволік. (Туман)
У білому оксамиті село
І паркани, і дерева.
А як вітер нападе,
Цей оксамит відпаде. (Туман)
Над річкою, над долиною
Повисла біла холстина. (Туман)
Спершу - блиск,
За блиском - тріск,
За тріском - плескіт. (Гроза)
Нашуміла, нагремела,
Всі промила і пішла.
І сади і городи
Усієї округи полила. (Гроза)
Басовитий і серйозний,
У нього характер крут:
Заворчитон дуже грізно -
Усі негайно ж втечуть! (Грім)
Голосно стукає,
Дзвінко кричить,
А що говорить,
Нікому не зрозуміти
І мудрецям не впізнати. (Грім)
Мене ніхто не бачить,
Але всякий чує,
А мою супутницю
Кожен може бачити,
Але ніхто не чує. (Грім і блискавка)
Летить вогняна стріла,
Ніхто її не зловить. (Блискавка)
Ні вогню, ні спеку не маю,
А все спалюю. (Блискавка)
Розпечена стріла
Дуб звалила у села. (Блискавка)
Живе без тіла,
Мови не має,
А всім відповість. (Луна)
Що, ледь доторкнувшись,
Перетворює в дим дрова? (Вогонь)
Ось якийсь ненажера є:
Все на світі може з'їсти.
А коли води поп'є -
Обов'язково засне. (Вогонь)
Війна… Скільки людських життів вона забрала? Це страшна
«чума» і на своєму шляху війна руйнує все.
Не обійшла стороною війна й нашу родину. Мій прадідусь Василь
Петрович ,який помер у 1992 році жив у місті Марганець. Під час Другої світової війни воював на фронті ,а після поранення разом із
дочкою Любою був у полоні. Фашисти катували їх ,примушували
тяжко працювати.
Виснажені роботою, холодні, голодні у обшарпаному одязі ,вони
тікали з полону. Не багатьом вдавалося втекти звідти ,однак Василю
Петровичу пощастило. Доньку визволили з полону в 1945 році
радянські війська та невдовзі вона померла від тяжкої хвороби.
Довго прадідусь діставався рідного дому, майже два роки ,але
все-таки досяг своєї мети! Його дружина Ганна Петрівна вже
втратила надію побачити чоловіка живим. Через деякий час ,приблизно
через півроку, до них постукали у двері. Відчинивши ,жінка завмерла-
стояв німець. Можна переночувати, -просився незваний гість. Добрі люди
не відмовили ,бо розуміли ,що виходу немає.
Німець прожив у сім'ї близько місяця. Йому виділили кімнату ,а
він ділився з родиною у якій було шестеро дітей своїм пайком. Щоб якось
віддячити ,німець подарував Василю Петровичу набір голок для
швейної машинки ,аби той шив взуття.
Моя родина, на жаль ,не пам'ятає точну дату народження своїх
предків. Я вважаю ,це треба знати! Коли в сім'ї розповідають про
події війни ,то нащадки шануватимуть пам'ять про загиблих.
Отже ,війна -це трагічна сторінка історії.