ОТВЕТЬТЕ НА ВО Прийменник ужито в кожному сполученні слів рядка:
а) викопали навкруги фортеці, знайшов у портфелі, дощ і сніг;
б) лунає навкруги, грався з ними, чуйний і уважний;
в) вітер з півночі, помилився через неуважність, бачив коло лісу.

2. Тільки частки записано в рядку:
а) навіть, нехай, немов, а; б) хай, не, -сь, лише;
в) посеред, попід, то, ні; г) аби-, де-, чи-, у.

3. Сполучник з’єднує частини складного речення у варіанті:
а) Вечір гаптував небеса і золотом, і сріблом, і янтарем.
б) Не тільки мотузок, а й терпець рветься.
в) Великі сині очі з-під чорних вій дивилися пильно й розумно (М. Коц.).
г) Дзвони грають, бо моя воскресає душа.

4. У якому рядку всі сполучники складні?
А) Щоб, немов, ніж, якби, раз.
Б) Якщо, теж, також, бо, немовби.
В) Мовбито, немовбито, начеб, проте, нібито.
Г) Начебто, цебто, щоб, буцімто, але.

5. Укажіть речення, у якому сполучник служить для поєднання однорідних
членів:
А Довкола будиночків цвів бузок, і на білі стіни падала тінь від листя (П. Панч).
Б Сонця ще не було видно, хоч далекі шпилі вже рожевіли (М. Коцюбинський).
В Ліс шумів над ним тужливо, і плакав, і ревів (І. Франко).
Г Розчинилися двері, і через поріг переступила з повним відром Галя (А. Шиян).

6. У якому рядку всі прийменники пишуться через дефіс?
А) Із/за, з/під, з/попід, з/поміж, з/посеред.
Б) З/поза, з/за, в/наслідок, по/при, не/зважаючи на.
В) За/для, за/ради, по/серед, по/руч, в/наслідок.
Г) Незалежно/ від, згідно/з, під/час, відповідно/до, з/понад.

7. Укажіть рядок, у якому всі слова з не пишемо разом.
А Не/легко, не/абияк, не/наче, не/щастя.
Б Не/ по-людськи, не/впинно, не/абищо, не/голосно, а тихо.
В Не/хтувати, не/щастить, не/чути, не/ставити.
Г Не/вишиті рушники, не/розмальована мною листівка, не/допоміг.

8. Зніміть риску, запишіть правильно:
із/за, з/поміж, за/для, з/посеред, з/метою, в/продовж, по/біля.

9. Записати в два стовпчики сурядні та підрядні сполучники:
що, аби, як, ніби, та, а, і, або, якщо, щоб, але, чи, хоч, коли, проте, ані.

Калина- дуже красива рослина.Це стрункий кущ,з багатьма тонкими вітами,що тягнуться до сонця.Із приходом весни на калині набухають бруньки.Потім калина вкривається білими суцвіттями-парасольками.Її листя світло-зелене з нерівними зубчастими краєчками,і ними грається вітерець.Потім,коли калина одцвіте,з"являються маленькі зелені ягідки,які поступово збільщуються,а з настанням осені набувають насичено червоного кольору.Стиглі ягоди схожі на яскраві краплини крові.Калина кислувато-гіркувата на смак,але дуже корисна.З калини готують варення яке допомагає при кашлі,компот,а ще калиною прикрашають весільні короваї.Калина-символ українського народу,символ життя.

Кожен із нас повинен знати історію свого народу, своєї держави. Освічена людина завжди розуміє, що без минулого немає сучасного, без традиційного немає нового, без колишнього немає теперішнього. Для народу його історія – це не просто минуле, це його душа. Хто з нас, не знаючи історії, зможе пояснити, чому українці так шанують землю, а працю на ній називають священною; чому вінок і писанка мають таке глибоке символічне значення для нашої культури; чому наша мова послуговується літерою «ї», якої немає в жодній іншій мові світу? Той, хто не знає національної історії, ніколи не зможе зрозуміти свого народу й діяти на його благо.Майбутнє. В цьому слові є своя неприхована таємничість. Кожен із нас проживає своє життя так, як вважає за потрібне, але все ж таки усвідомлює – без минулого немає майбутнього. А що ж для нас є минулим? Славне буття наших пращурів, закрита і понівечена наша історія за часів радянської влади чи, може, не така вже далека історія нашої незалежної держави? Що з цього ми маємо пам’ятати і чи мусимо?

Наша пам’ять – дивовижний інструмент. Дещо ми забуваємо майже одразу, а дещо впивається в нашу душу настільки глибоко, що позабути це здається неможливим. Ми кажемо: «я не забуду цього ніколи» насправді не знаючи, чи не зітре якась майбутня подія попередньої. І не тому, що людина така забудькувата істота, а тому що тут спрацьовує одвічний закон: ми віримо лиш у те, в що хочемо вірити; ми пам’ятаємо лише те, що хочемо пам’ятати. І нема тут несправедливості, не звинуватиш тут когось у байдужості – є лише людська пам’ять, яка не може тримати у собі все, як не крути. Нам легше забути, ніж пам’ятати. 

Наше минуле – це досвід. Досвід, який ти переймаєш у своїх батьків, дідів, у свого народу. І якби ми не мали цього досвіду, то чи змогли б жити без помилок? Хіба таке можливо? Ні. Не були б зроблені тисячі відкриттів, бо вчені-сучасники не мали б інформації від своїх попередників, ми б не мали звичаїв, традицій, менталітету, форм поведінки... Ми б не мали історії! А як писав О. Довженко: «Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців».

Ми живемо у непростий час. В час, коли гроші важливіші за моральні цінності, коли аморальність стає нормою життя. І, здається, ніщо не може зупинити цього руйнівного колеса. Про яку пам’ять славного минулого можна казати, якщо ми забуваємо очевидні речі: любов до Батьківщини, пошану до старших, цінність і красу рідної мови... Сьогоднішня молодь, як приклад, не знає і не хоче знати історію держави, у якій живе. Таке враження, ніби сучасні юнаки і дівчата переконані в тому, що теперішнє це не запорука минулого, а просто те, що приходить само по собі.

Можна знайти й більш приземистий приклад: людина, яка втратила пам’ять внаслідок шоку або автомобільної аварії. Перше, що вона пам’ятає – біла стеля лікарняної палати, а далі – пустота... І про яку вже історію можна казати, якщо ти не пам’ятаєш навіть власного імені. І як жити далі? Починати все з нуля дуже непросто, адже, можливо, хтось чекає на тебе, а ти лиш скажеш: «Я все забув...» Це страшно. Думаю, така людина хоче повернути свою пам’ять будь-що, бо кожен спогад є для неї ще одним кроком на стежині до майбутнього.