Осінь була суха, небо зоряне. Ледве блищала здалека тоненькою смужкою річка, темнів гай. Сонце тільки зійшло. Садок був уже пожовклий. Нога м’яко ступала по опалому листю, шелестячи сухим шелестом. Повітря було напоєне пахощами від того листя. І ці пахощі, і трохи холодне повітря, і червоне ще сонце бадьорили.У невеличкому круглому гайку було так само, як і в садку: жовто і напівмертво. Видно було, що за кілька часу й цього не буде, сніг укриє все, і все буде мертве. Та дарма! Зараз звідусіль віяло свіжістю, бадьорістю, силою. Це мертве віщувало незабаром живе.Те живе, що має прийти, що неодмінно мусить прийти, чулося в усьому: і в цьому свіжому повітрі, і в тому вічноосяйному сонці, і навіть у цьому жовтому листі, що, зогнивши, мусило дати початок новому буйному життю. Ні-ні, це була не смерть, а відпочинок — відпочинок здоровий, свіжий
-Ну що там, як школа?
-В мене добре. А в тебе?
- Все прекрасно.
-Що зараз ви вчите по фізкультурі?
- Ми вчимось грати волейбол. А ви що?
-Ми зараз розпочинаємо нову тему футбол.
-Класно. Тобі хтось подобоється в класі?
-Ем... Ну є одна дівчинка, яка мені до вподоби!
-Ну як її звати?
- Її звуть Асоль.
-Ого, дуже цікаве ім'я.
-Слухай, Андрію, а в тебе є друга половинка?
-Звичайно, є.
-Як її ім'я звучить?
- Аліна.
- Вона добре вчиться?
- Так. А твоя Асоль теж добре вчиться?
- Так.
-Сашко, а вона знає, що ти її кохаєш?
- Ну не знаю. Можливо, сама догадується?!
-Ясно, ну добре тоді. Бувай. Спишемось завтра, добре?
-Добре, бувай!
Пояснення: