1. Ще лютує зима хуртовинами, ще стоять тріскучі морози і лежать великі сніги, а в повітрі ще пахне весною. 2. Здається, що зима хоче надолужити прогаяний час, а тому й лютує; але дарма, бо вже йде не до Різдва, а до Великодня... 3. Лютий — це той місяць, що каже до людей: «Ех, якби я такий дужий, як мій батько, то я б бику-третяку роги скрутив!» 4. А хто ж місяця лютого батько? 5. Січень! — той був ще в повній силі; крутив, кріпив морозами, як хотів, а цей пнеться, дметься: а пройде «Громиця», — водою розіллється... 6. Як, лютий, не лютуй, а на весну брів не хмур! 7. Вночі тріщить, а вдень плющить. 8. Весна днем красна, а на хліб пісна. 9. Весною сій, осінню збереш.
Цього літа я знову на морському узбережжі. Ранок на безлюдді серед гомону хвиль — моя улюблена пора. Та сьогодні, бачу, я тут не сам. За кількасот метрів витягує свого човна на берег якийсь рибалка і кличе мене до Мабуть, багато риби впіймав. Підбігаю. Удвох ми швидко витягуємо і прив’язуємо човен. А що ж у ньому? Оце так риболовля! На дні сиділа справжня морська чайка, прив’язана за ногу, і дивилася на мене насмішкуватими злісними очима. Я ніжно погладив її шовковисте пір’ячко.
Чоловік застеріг від чайчиного гострого дзьоба і забіяцької кусливої вдачі. Казав, що через це її не люблять, називають злюкою, розбишакою. Але він зріднився з цією істотою, бо зобов’язаний їй своїм життям.
Того дня зненацька розгулявся вітрисько, на морі заштормило. Вода бушувала і під, і над човном р довкола став непроглядним. Рибалка спрямував човен туди, звідки чувся розпачливий крик птахи. Вона і вивела його тоді із самого, здавалося, пекла. А коли стихія на морі вгамувалася, зустрів її самотню, обшарпану, ледь живу серед морського баговиння. Чоловік оповідав, а я милувався білосніжною голівкою птаха, його гордо загнутим дзьобом, широкою спиною й могутніми крилами, на кінцях чорними, як сажа.
2. Здається, що зима хоче надолужити прогаяний час, а тому й лютує; але дарма, бо вже йде не до Різдва, а до Великодня...
3. Лютий — це той місяць, що каже до людей: «Ех, якби я такий дужий, як мій батько, то я б бику-третяку роги скрутив!»
4. А хто ж місяця лютого батько?
5. Січень! — той був ще в повній силі; крутив, кріпив морозами, як хотів, а цей пнеться, дметься: а пройде «Громиця», — водою розіллється...
6. Як, лютий, не лютуй, а на весну брів не хмур!
7. Вночі тріщить, а вдень плющить.
8. Весна днем красна, а на хліб пісна.
9. Весною сій, осінню збереш.
Цього літа я знову на морському узбережжі. Ранок на безлюдді серед гомону хвиль — моя улюблена пора. Та сьогодні, бачу, я тут не сам. За кількасот метрів витягує свого човна на берег якийсь рибалка і кличе мене до Мабуть, багато риби впіймав. Підбігаю. Удвох ми швидко витягуємо і прив’язуємо човен. А що ж у ньому? Оце так риболовля! На дні сиділа справжня морська чайка, прив’язана за ногу, і дивилася на мене насмішкуватими злісними очима. Я ніжно погладив її шовковисте пір’ячко.
Чоловік застеріг від чайчиного гострого дзьоба і забіяцької кусливої вдачі. Казав, що через це її не люблять, називають злюкою, розбишакою. Але він зріднився з цією істотою, бо зобов’язаний їй своїм життям.
Того дня зненацька розгулявся вітрисько, на морі заштормило. Вода бушувала і під, і над човном р довкола став непроглядним. Рибалка спрямував човен туди, звідки чувся розпачливий крик птахи. Вона і вивела його тоді із самого, здавалося, пекла. А коли стихія на морі вгамувалася, зустрів її самотню, обшарпану, ледь живу серед морського баговиння. Чоловік оповідав, а я милувався білосніжною голівкою птаха, його гордо загнутим дзьобом, широкою спиною й могутніми крилами, на кінцях чорними, як сажа.
Объяснение: