Підкреслити всі члени речення. Пояснити випадки вживання тире (перед узагальню вальним словом, в неповному реченні, у СБР, у ССР, при відокремленій прикладці) - 8 б.
1. Тонкі брови, русяві дрібні кучері, рум’яні губи — усе це дихало молодою парубоцькою красою.
2. Я тільки тепер побачив село — нужденну купку солом’яних стріх.
3. Від малих дітей голова болить, а від великих — серце.
4. Прийде осінь — у засіках буде хліб золотий.
5. Дмухнув вітрець - і мрії ті пропали.​

Пісня - це ознака життя кожного народу, кожної людини. Якщо людина співає - вона живе і насолоджується кожною подарованою їй хвилиною. Пісня передає настрій, емоції, почуття. Піснею можна виділити радість і смуток, повернутися до історії наших предків, перейнятися духом минулого і стати одним цілим із своїми прадідами. Коли зникає пісня - помирає людська душа, людина втрачає зв язок з своїм внутрішнім світом, назавжди залишаючись лише з матеріальними цінностями . Тому так важливо берегти пісню, бо пісня - це душа народу.

До землі український народ почуває глибоку повагу, яка часом межує з обожненням. Землю називають святою і матір'ю, бо з неї створено першу людину, земля годує всіх людей і тварин. Нею клянуться, при цьому цілують її або з'їдають жменьку землі - і ця клятва вважається найстрашнішою. Бити без потреби по землі палицею або чимось іншим вважається таким же великим гріхом, як бити рідну матір /Булашев Г. Український народ. - С. 268/. 
Наші предки вважали, що земля жива, бо "тільки живе може живому життя дати". А земля давала життя і житу, і пшениці, і усякій пашниці. "Земля наша мати, всіх годує", "Земля дає все і забирає все", - стверджують прислів'я. "Земля - мати", а "Сонце - батько, Місяць - вітчим". 
Ці народні афоризми відображають взаємини людини з природою від найдавніших часів. 
Слово "земля" в українській культурі уособлює кілька значень, і така ж неоднорідна символічна знаковість цього образу: астральний і космічний символ, образ матері-годувальниці і образ землі - Вітчизни. 
Земля-мати - дополітеїстичний образ-тотем протоукраїнців, які поклонялися родючій ниві, всій землі. Образ землі-матері ввійшов поетичним символом до фольклору українського та інших слов'янських народів /Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології. - С. 28/. 
Для українців земля завжди була засобом існування, годувальницею, більше того, вона - "це й материнське лоно, в якому формується не лише фізичний, а й духовний генотип людини". Крім того, духовний генотип суспільства і культур, націй і вселюдства. Україну /етнос, мову, націю, державу, культуру, ментальність/ не можна зрозуміти поза рідною їм землею-природою.