Пітдвердіть або спростуйте основну думку твору: сотникова йшла вузькою стежкою просто до цвинтаря, де росли старі липи. недалеко від церкви сіла на лаву й довго так сиділа в глибокій задумі. підвела голову й дивилась, як меткі ластівки кулею зривались з білого карнизу й летіли в синю імлу, веселі й гомінкі. і тільки зараз помітила, що не сама: біля кучерявої калини, просто на траві, сидів якийсь чоловік. був підстрижений, мов судовий писар, у старій свиті, високих чоботях, мав засмагле худорляве обличчя. біля нього лежала торба й осторонь довгий ціпок. цей чоловік сидів без руху, тримаючи на колінах книжку. але хоч і читав, усе ж час від часу кидав оком на сотникову, тоді дбайливо згорнув книжку, сховав до кишені й лагідно спитав: - чому панна така засмучена? голос був приємний, рухи поважні. не думаючи довго, просто спитала: - часом ви не вчитель тутешній, пан сковорода? - так, панно, тутешній дидаскал, - усміхнувся він. – але правду сказати – я не тутешній. - хіба ви не живете в пушкарівці? - де доведеться, там і живу. у добру годину живу в полі: маю тоді за дах оксамитове небо й зорі. панна дивилась на нього широко відкритими очима. - хіба хати немає вам, де переночувати? - нащо ночувати в хаті, там тісно. я ночую у божому палаці, заколисує мене пташиний спів, а розбуджує свіжий вітерець. і він якось по-дитячому всміхнувся. - казали люди, що ви всякі премудрості знаєте. - люди накажуть, аби слухали. моя мудрість – піщинка морська. - усе ж хоч і піщинка, а мудрість, я й того не маю, а зараз так і зовсім без тямку. - я питав панну, чому засмучена, - відрік згодом. - коли панна мовчить, то я дотулю своє слово, бо бачу, панна з чуйним серцем, а коли так, то щиро дослухайся до того, що говорить воно, - не помилишся, серце не заведе. він узяв торбу й підвівся. - молоде серце не схибить, - додав він. вона сиділа ще,та й намагалася усвідомити й запам`ятати кожне слово молодої людини , вчителя , до якого прислухалися усі люди в окрузі .
Тому, це доказує основну думку.