Панас Мирний (Рудченко). Олесь Гончар писав про нього: "творчих вершин своїх Панас досяг у жанрі СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО РОМАНУ; для нас він передусім творець масштабних, сильних своєю правдивістю монументальних полотен. Симфоніст, майстер епічного багатоголосся, він уперше заговорив про ритміку прози, ії музичність, інтонаційну відповідність авторської мови, змістові..." 1849р - народився в Полтавській губерніі у Миргороді. 1858-1862 - навчався в Повітовому училищі, в місті Гадячі. 1872 - перші його публікації: нарис "Подоріжжя від Полтави до Гадячого", оповідання "Лихий попутав". Написав близько 300 віршів. Звертався до драматургіі - "Лимерівна" (присвятив Зінковецькій), роман "Хіба ревуть воли як ясла повні", "Повія". Займався перекладанням.
Панас Якович Рудченко народився 13 травня 1849 в родині бухгалтера повітового казначейства в місті Миргороді на Полтавщині.
Після кількох років навчання в Миргородському парафіяльному, а потім у Гадяцькому повітовому училищі (1858—1862) чотирнадцятилітній хлопець йде на роботу. Чиновницька служба Рудченка почалася 1863 року в Гадяцькому повітовому суді. Наступного року він переходить у повітове казначейство помічником бухгалтера, а згодом, після короткочасного перебування у Прилуках, займає цю ж посаду в Миргородському казначействі. Так минули перші вісім років служби в невеликих містах Полтавщини.
На цей час припадають його перші спроби літературної творчості та фольклористичної діяльності. Частину зібраних П. Рудченком фольклорних матеріалів згодом опублікував його брат Іван Білик у збірниках «Народные южнорусские сказки» (1869, 1870) та «Чумацкие народные песни» (1874).
З 1871-го Панас Рудченко жив і працював у Полтаві, займаючи різні посади в місцевій казенній палаті. Його зовсім не приваблювала чиновницька кар'єра (хоч сумлінне, ретельне виконання службових обов'язків і дозволило досягти високого чину дійсного статського радника). І. П. Рудченко починає пробувати свої сили в літературі. Прикладом для нього був старший брат Іван, що вже з початку 1860-х публікував свої фольклорні матеріали в «Полтавских губернских ведомостях», друкувався в «Основі», а пізніше видав окремі збірники казок і пісень, перекладав оповідання Тургенєва, виступав у львівському журналі «Правда» з критичними статтями.
Олесь Гончар писав про нього: "творчих вершин своїх Панас досяг у жанрі СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО РОМАНУ; для нас він передусім творець масштабних, сильних своєю правдивістю монументальних полотен. Симфоніст, майстер епічного багатоголосся, він уперше заговорив про ритміку прози, ії музичність, інтонаційну відповідність авторської мови, змістові..."
1849р - народився в Полтавській губерніі у Миргороді.
1858-1862 - навчався в Повітовому училищі, в місті Гадячі.
1872 - перші його публікації: нарис "Подоріжжя від Полтави до Гадячого", оповідання "Лихий попутав".
Написав близько 300 віршів. Звертався до драматургіі - "Лимерівна" (присвятив Зінковецькій), роман "Хіба ревуть воли як ясла повні", "Повія".
Займався перекладанням.
Після кількох років навчання в Миргородському парафіяльному, а потім у Гадяцькому повітовому училищі (1858—1862) чотирнадцятилітній хлопець йде на роботу. Чиновницька служба Рудченка почалася 1863 року в Гадяцькому повітовому суді. Наступного року він переходить у повітове казначейство помічником бухгалтера, а згодом, після короткочасного перебування у Прилуках, займає цю ж посаду в Миргородському казначействі. Так минули перші вісім років служби в невеликих містах Полтавщини.
На цей час припадають його перші спроби літературної творчості та фольклористичної діяльності. Частину зібраних П. Рудченком фольклорних матеріалів згодом опублікував його брат Іван Білик у збірниках «Народные южнорусские сказки» (1869, 1870) та «Чумацкие народные песни» (1874).
З 1871-го Панас Рудченко жив і працював у Полтаві, займаючи різні посади в місцевій казенній палаті. Його зовсім не приваблювала чиновницька кар'єра (хоч сумлінне, ретельне виконання службових обов'язків і дозволило досягти високого чину дійсного статського радника). І. П. Рудченко починає пробувати свої сили в літературі. Прикладом для нього був старший брат Іван, що вже з початку 1860-х публікував свої фольклорні матеріали в «Полтавских губернских ведомостях», друкувався в «Основі», а пізніше видав окремі збірники казок і пісень, перекладав оповідання Тургенєва, виступав у львівському журналі «Правда» з критичними статтями.