Визвольні традиції наших предків І. Франко у творі «Захар Беркут» блискуче втілив у художніх образах тухольців, Захара Беркута, Максима, Мирослави. Він змалював картини героїчної боротьби проти монгольської навали. Любов до батьківщини керує всіма вчинками тухольців. Захищаючи свою батьківщину, народ сповнений патріотичного піднесення, здатний на високий подвиг. Мов казковий велетень, перемагає він вдесятеро сильнішого ворога. Всі тухольці — активні учасники боротьби з монголами. Їм є що боронити: у кожного є невеликий шматок рідної і такої прекрасної землі-матері. Вони працьовиті, спільними зусиллями викували у твердій скелі вигідні стежки, провели в горах дорогу, засівали зерном поля, будували на річці загати, а тепер зупиняють ворога. Як прекрасно описує І. Франко захисників, які добирає порівняння, епітети, метафори! «Любо було глядіти на ті здорові рум’яні лиця, розігріті мужньою відвагою і гордим почуттям того, що їм прийдеться заступати своїми грудьми все, що найдорожче у них на світі, що в їх оружжя зложено велике діло» . Проте не може захоплення викликати ворог, що прийшов на цю землю. З огидою І. Франко описує завойовників: «Виринають перед очима чорні страшні голови з маленькими блискучими очима. Очі ті тривожно несхибно, мов закляті, глядять на тухольців» або: «Мов полова, розсіяна з купи буйним вітром, так розсіялась їх сила по долині».
За красою звучання українську мову порівнюють з італійською і вважають однією з намилозвучніших мов у світі. Ще в середині минулого століття видатний російський мовознавець-славіст І.І.Срезневський звернув увагу на високу музикальність української мови. Він писав: “Сила людей переконана, що ця мова є одна з найбагатших мов слов’янських, що вона навряд чи уважить богемській щодо рясноти слів та виразів, польській щодо барвистості, сербській щодо приємності, що це мова, яка навіть і у вигляді необробленому може стати нарівні з мовами обробленими гнучкістю і багатством синтаксичним, мова поетична, музикальна, мальовнича”. На конкурсі краси мов у 1934 р. у Парижі українська мова зайняла трете місце після французької i перської. Більшого поширення набула думка, що наша мова за милозвучністю йде після італійської. В.А.Чабаненко вважає, що головний чинник милозвучності української мови –закон урівноваження кількості голосних i приголосних звуків у мовленнєвому потоці.Отже, формальним вираженням милозвучності української мови є передусім чергування голосних i приголосних. Це особливо характерне для української мови явище виражається, зокрема, в: Bapiативності “префіксів-прийменників” в/у, i/и, до/д (д мені Ю.Федькович),під/піді над / над/, перед / переді, від / віді / од / оді, о / об (о шостій – об одинадцятій), також діалекти к / ік / ку, коби / коб тощо,чергуванні і / й, у/ в (що належать до кореня) на початку складу, який збігається з початком слова (імовірний / ймовірний, учити / вчити),чергуванні і / й, у / в на межі префікса і кореня (іменування / найменування, научати / навчати),варіюванні зворотної частки (постфікса) ся / сь, часток – же /ж, б/би, лише /лиш, хоча /хоч,наявності чи відсутності протетичного приголосного (вулик / улик – “Микола Джеря” І .С,Нечуя-Левицького),варіюванні дієслівних форм робимо/робим, ходити /ходить (що теж відноситься до милозвучності ,варіюванні прикметникових форм, а також i займенникових та числівникових прикметникового оформлення у червоному /у червонім, у тому /у тім, в одному / в однімваріюванні форм гуляє /гуля, білії /білі (стилістично забарвлене).
Всі тухольці — активні учасники боротьби з монголами. Їм є що боронити: у кожного є невеликий шматок рідної і такої прекрасної землі-матері. Вони працьовиті, спільними зусиллями викували у твердій скелі вигідні стежки, провели в горах дорогу, засівали зерном поля, будували на річці загати, а тепер зупиняють ворога. Як прекрасно описує І. Франко захисників, які добирає порівняння, епітети, метафори! «Любо було глядіти на ті здорові рум’яні лиця, розігріті мужньою відвагою і гордим почуттям того, що їм прийдеться заступати своїми грудьми все, що найдорожче у них на світі, що в їх оружжя зложено велике діло» . Проте не може захоплення викликати ворог, що прийшов на цю землю.
З огидою І. Франко описує завойовників: «Виринають перед очима чорні страшні голови з маленькими блискучими очима. Очі ті тривожно несхибно, мов закляті, глядять на тухольців» або: «Мов полова, розсіяна з купи буйним вітром, так розсіялась їх сила по долині».
Ще в середині минулого століття видатний російський мовознавець-славіст І.І.Срезневський звернув увагу на високу музикальність української мови. Він писав: “Сила людей переконана, що ця мова є одна з найбагатших мов слов’янських, що вона навряд чи уважить богемській щодо рясноти слів та виразів, польській щодо барвистості, сербській щодо приємності, що це мова, яка навіть і у вигляді необробленому може стати нарівні з мовами обробленими гнучкістю і багатством синтаксичним, мова поетична, музикальна, мальовнича”.
На конкурсі краси мов у 1934 р. у Парижі українська мова зайняла трете місце після французької i перської. Більшого поширення набула думка, що наша мова за милозвучністю йде після італійської.
В.А.Чабаненко вважає, що головний чинник милозвучності української мови –закон урівноваження кількості голосних i приголосних звуків у мовленнєвому потоці.Отже, формальним вираженням милозвучності української мови є передусім чергування голосних i приголосних. Це особливо характерне для української мови явище виражається, зокрема, в:
Bapiативності “префіксів-прийменників” в/у, i/и, до/д (д мені Ю.Федькович),під/піді над / над/, перед / переді, від / віді / од / оді, о / об (о шостій – об одинадцятій), також діалекти к / ік / ку, коби / коб тощо,чергуванні і / й, у/ в (що належать до кореня) на початку складу, який збігається з початком слова (імовірний / ймовірний, учити / вчити),чергуванні і / й, у / в на межі префікса і кореня (іменування / найменування, научати / навчати),варіюванні зворотної частки (постфікса) ся / сь, часток – же /ж, б/би, лише /лиш, хоча /хоч,наявності чи відсутності протетичного приголосного (вулик / улик – “Микола Джеря” І .С,Нечуя-Левицького),варіюванні дієслівних форм робимо/робим, ходити /ходить (що теж відноситься до милозвучності ,варіюванні прикметникових форм, а також i займенникових та числівникових прикметникового оформлення у червоному /у червонім, у тому /у тім, в одному / в однімваріюванні форм гуляє /гуля, білії /білі (стилістично забарвлене).