Переказ твору ів ЗАВДАННЯ СКОРОТИТИ ТВІР
Козаки любовно називали Дніпро своїм братом. Для них ця ріка завжди була заповітною. Унікальною особливістю Дніпра були пороги – пасма кам’яних скель, що випиналися з води на висоту до п’яти метрів і перекривали ріку майже суцільною масою. Усього порогів було десять. Найнебезпечнішим із них вважався Ненаситець. Між порогами знаходилися забори – розкидані по руслу ріки скелі. Однак вони не перетинали Дніпра повністю, а залишали вільним прохід для суден. До Хортиці можна було дістатися, лише подолавши всі пороги. У писемних джерелах цей острів уперше згадується в Х столітті.
Походження назви острова пояснюють по-різному. Одні вчені вважають, що назва пов’язана із іменем давньослов’янського бога Сонця – 5 Хорса. Відомо, що слов’яни Київської Русі, коли були ще язичниками, приносили тут жертви своїм богам. Інші вчені виводять назву острова від слова «хорт» - борзий собака. Деякі дослідники стверджують, що назва походить від тюркського «орта» - середній. Саме Хортиці судилося стати колискою українського козацтва. Тут виникла найперша Запорозька Січ. Саме тут козацтво почало гуртуватись у військову силу, у струнку військову організацію.
Хортиця – це найбільший острів на Дніпрі. У довжину він має понад 12 км, а завширшки сягає 2,5 км. Усього ж по Дніпру в межах земель запорозьких козаків було 265 островів. Нижче Хортиці Дніпро широко розливався, вбирав у себе великі й малі річки, сам розгалужувався на рукави, утворюючи численні острівці. Тут було справжнє царство плавнів, помережаних протоками й озерцями. Ця величезна, вкрита лісом та цілющими травами низина називалася Великий Луг. Великий Луг простягався вздовж Дніпра на 100 км. Для козаків ця місцина мала виняткове значення. Це було місце їхньої праці, їхнього життя. Своїми неприступними пущами, безліччю річок, озер, багнищ Великий Луг захищав від татар. Та й у духовному житті запорожців він займав особливе
місце. «Ой Січ – мати, ой Січ – мати, а Великий Луг – батько!» - співалося в пісні. Тепер Великого Лугу практично не існує: майже всю його площу вкрило Каховське море. Пороги ж було затоплено після побудови Дніпрогесу. (З кн.. Як козаки воювали.) (307 сл.
Объяснение:
Одною з найголовніших речей в нашому житті є любов. Почуття, яке оспівують у піснях, про яке скла змальовують у картинах та віршах. Без неї ми не уявляємо свого буття.
Любов між двома людьми народжується з маленької симпатії, повільно переростаючи в щось більше. Це коли людина тобі небайдужа, тобі настільки цікаво з нею, що ти не хочеш з нею розлучатися. Не помічаєш маленькі недоліки та загалом сприймаєш її такою якою вона є.
Кожен, напевно бачив закохану людину. До чого ж щасливі в неї очі! Вона ніби летить над землею, даруючи всім навколо якусь світлу радість.
Закохана людина здатна на будь-якій подвиг і нерідко відкриває в собі талант до цікавого заняття.
Та любов буває різною. Наприклад, любов батьків до своїх дітей. Це, напевно, саме щире і краще почуття на світі.
Ти можеш бути впевненим, що батьки ніколи не зрадять і завжди будуть поруч. Хоча і любов між батьками й дитиною не схожа на почуття між чоловіком і жінкою, це, безсумнівно, не менш захопливе явище.
Існує ще любов до Батьківщини, до рідного краю в якому ти народився. Де любо все що там є: дерева, луги, поля. В мене, наприклад, особливі почуття до мого отчого дому. Мені дорого все, що з ним пов’язано.
Я дуже люблю свою сім’ю і знаю що вони люблять мене теж.
Насправді видів кохання є безліч – це і дружнє кохання, між бабусями та дідусями і їх онукам, та навіть любов до природи та до домашніх улюбленців.
Коли любов взаємна це прекрасно, але дуже часто трапляється навпаки. Нерозділене кохання дуже сумна річ, особливо в підлітковому віці. Коли молодим людям здається що це найбільша трагедія в їхньому житті. Це звичайно дуже сумно, але, як говорять у народі, “серцю не накажеш”.
Та часто така людина втрачає сенс життя і стає до всього збайдужілою. З часом любовні рани затягуються, залишаючи по собі неприємні згадки. Буває що після цього серце вже не здатне знов покохати. Та я вважаю що з цим потрібно боротися.
У кожної людини є її друга половинка. Потрібно лише набратися терпіння і трохи почекати. Любові в цьому світі вистачить на всіх.
Звичайно кохання це важка праця. Пари, які багато років живуть у шлюбі, кажуть, що спочатку потрібно навчитися терпіння, повазі, бути небайдужим до проблем свою коханого. Це не так вже і важко.
Адже коли на життєвому шляху зустрінеться людина, яка заполонить твоє серце, для неї захочеться робити все. І кожного дня змінюватися на краще та дарувати їй своє кохання.
У лісостеповій частині сучасної України знайдено багато римських монет. Основні знахідки їх локалізуються у верхньому Подністров’ї й на Правобережжі середнього Дніпра. Більшість знахідок – доби правління римських імператорів Пія (138 – 161 роки) і Марка Аврелія (161 – 180 роки).
Про заходи, спрямовані на вдосконалення грошового обігу, свідчать також епіграфічні дані, зокрема декрет середини ІV ст. до н. е., який зобов’язував здійснювати усі торгівельні розрахунки лише ольвійською монетою (ознайомлення чи не з цим ольвійським декретом вплинуло на рішення українського уряду від 1 серпня 1995 р. про заборону використання на території України іноземної валюти як засобу платежу).
В останній чверті ІV ст. до н. е. ольвіополіти здійснили редукцію повноцінної мідної монети і почали карбувати золото, срібло і розмінну мідь. На початку ІІІ ст. до н. е. у зв’язку із загальним погіршенням економічного й політичного стану міста карбування золотої монети припинили, а в часи Проточена з обігу було вилучено срібло гались всі ознаки грошової кризи.
У І – ІІ ст. н. е. грошовий обіг міста Ольвії ґрунтується на
У 1349 році Галицька Русь увійшла до складу Польщі, але як окреме автономне утворення з правом карбування власної монети. Галицькі срібні монети, карбовані з початку 50 років ХІV ст. і до 1414 – 1415 років, дослідники пов’язують зі згадуваними в тогочасних писемних джерелах "загальновживаними грошима", "грошами руської лічби", "гривні львівської доби", "польські гривні".
Утвердження терміну "гріш" на українських землях часто пов’язується з Польщею та її грошовими засобами. Але сама назва "гріш" мала загальноєвропейське походження, а в Україні первинно пов’язувалась, напевно, з празькими, а не польськими грошами. Назва "гріш" (латинське "grossus" - великий) використовувалось в загальноєвропейському масштабі, дала назву цілому періоду – "періоду гроша" в європейському монетному карбуванні. Нові, більші срібні монети – гроші прийшли на зміну знеціненим дрібним денаріям ХІ – ХІІІ століть, поступово перейняли на себе основне навантаження, як лічильні одиниці.
Першими реальними "грошовими монетами", з якими познайомилося населення західноукраїнських земель у першій половині ХІV століттю, були празькі гроші Вацлава ІІ (1300 – 1305 роки) та Яна Люксембурзького (1310 – 1346 роки). Карбованці згідно з празькою гривнею ці повноцінні монети швидко пристосувались і до місцевої лічби.
Заходи, здійснювані за князя Вітовта (1392 – 1430 роки) та наступних володарів сприяють утвердженню загальнодержавної литовсько-руської грошової системи на українських землях. Розповсюдження набувають лічильний литовський рубль, а розмінними номіналами виступають гріш та денарій.
Таким чином, абсолютна більшість монет з грошового обігу України ХІV – ХV століть відносились до номіналів грошового порядку: гріш, напівгріш та денарій. Всі вони спирались на відповідні гривні (краківську, галицьку, празьку, литовську, київську). Отже, найбільш прийнятим терміном з розмінних обігових монет, відповідно до цього періоду, може бути гріш.
В 1526
Входження значної частини Чернігово-Сіверщини в 1503 – 1618 роках до складу Московської держави обумовлювало використання тут російських монет уже з початку ХVІ століття.
Грошова реформа, яка відбулась в Україні у вересні 1996 року, поставила крапку над "і": національна грошова одиниця віднині називатиметься гривнею, а розмінні її номінали – копійками.
Висновки. Гроші – це все те, що може бути використане як засіб платежу.