Переписати речення, розставляючи розділові знаки. Накреслити схеми складних речень. Указати тип кожного речення.

1. Встала весна чорну землю сонну розбудила уквітчала її рястом барвінком укрила (Т.Шевченко).

2. Коли із смутку проліски зростуть на весняній поляні то в струнах серця розцвітуть мелодії незнані (М.Рильський).

3. Навесні по узліссі і на галявині зеленіє перший ряст і цвіте сон-трава (Леся Українка).

4. Розіллялись річкою струмки тре очиці сон-трава с цвіт-серпанок одягли садки гріє квітень літо у долонях (Л.Гудзь).

5. Ти до мене прийшла не із казки чи сну і здалося мені що стрічаю весну (В.Симоненко).

6. Налита сонцем і вітрами хлюпоче веслами весна і піднімає буйні трави земля хмільна і запашна (М.Стельмах).

7. Як радісно мені що скоро сніг розтане й зелене убрання одягнуть дерева (В.Сосюра).

8. Ах це десь весна танцює розтопивши білу кригу (П.Тичина).

9. Може квіти зійдуть і настане ще й для мене весела весна (Леся Українка).

10. Знаю добре прийде день весняний і дуби в зелених стануть шатах і сміятись буде сонце в росах (Олександр Олесь).

11. Блаженний той хто осінь на весну в натхненній пісні обертає (В.Сосюра).

12. Налагодь струни золоті весна бенкет справляє (Олександр Олесь).

Що означає для будь-якого народу мова? Я гадаю, що це першооснова існування нації. Це те, без чого жоден народ не міг би утвердити своє незалежне становище, надати доказ того, що він вільний чи заслуговує на свободу. І вільний не обов’язково в політичному аспекті, а більше – в духовному. Нація без мови – не нація. Якби лише можна було уявити, скільки слів може вигадати молодь, щоб спілкування було ближче їм до душі. Проте, їх майже не хвилює, що вживані ними вислови можуть набувати аморального значення. А нашим обов’язковим завданням є очистити рідну мову від спотворень та повернути їй народну красу.
Мені здається, що не тільки молодь, але й дорослі люди часто деформують мову. Тому ми повинні пам'ятати, що збереження рідної мови – це «справа честі всіх нас, і старших, і молодших, це природній обов'язок перед незалежною, вільною Україною», як казав Олесь Гончар.
Проблема культури мовлення в сучасний період розвитку нашої країни є актуальною і суттєвою. Для того, аби показати, що ми поважаємо себе та нашу державу, нам потрібно слідувати різноманітним шляхам вдосконалення особистої культури мовлення. Наприклад, дуже важливо й корисно було б кожному виробляти стійкі навички мовленнєвого самоконтролю.
Загалом втрата рідної мови для будь-якої людини – страшна психологічна катастрофа. Адже мова закладається в людині генетично, спадково. Людина не тільки мислить рідною мовою, а й відчуває нею все. Втрата ж цієї мови робить особистість душевно біднішою. Тому мову свою потрібно берегти.
Рідна мова для кожного народу – це батьківська мова, це фольклор, це пісня, і, врешті-решт, це титульна сторінка історії певної нації, її культури. Одним словом, це запорука державності.
Рідна мова для кожного народу – єдина, неповторна. Такої в світі більше немає і не буде. Тому як її можна не любити, не плекати, не шанувати? Отже, якщо ми дійсно любимо свою мову і нам не байдужа її майбутня доля, то спілкуймося нею грамотно, пишімо нею, читаймо нею та слухаймо її! Бо такої більше немає на Землі.  
Хай сучасна молодь засвоїть всі норми спілкування літературною мовою, оскільки молодь – це майбутнє будь-якої країни, її надія. Якщо сучасна молодь буде нехтувати культурою мовлення, то на наступні покоління взагалі не можна буде сподіватись. Тож говорімо рідною мовою культурно і грамотно!
Україна, ставши незалежною державою, мусить турбуватися не лише про економіку, виробничу галузь, політичну сферу, а й, насамперед, про культуру мови своїх громадян. Оскільки мова – це показник мислення, інструмент вирішення економічних і виробничих питань. Саме від чистоти мови залежить, наскільки точно вашу думку зрозуміє опонент. Вироблення культури мови починається ще з дитинства. З раннього дитинства і до глибокої старості людина невіддільно пов’язана з мовою. Це єдине знаряддя, що вивищує людину над світом, робить її нездоланною в пошуках істини. Розпочинається прилучення дитини до краси  рідної мови з бабусиних казок і материнської колискової пісні. Кожен день дає нам урок пізнання. І завжди і скрізь наш учитель – мова!

Ще нещодавно важкі краплі теплого дощу падали на землю. напували трави, дерева та квіти. а вже виглянуло лагідне сонечко. одинокі перехожі парасольки. висихають калюжі. діти з радістю знову вибігають на подвір’я. 

    ось таким є короткий та добрий літній дощ.

    осінній дощ тривалий   та холодний. струмками тече вода з гілок дерев та дахів осель. темні хмари ще довго виснуть над землею. вітер то здіймається, то вщухає. вздовж доріг та тротуарів зробились тоненькі потічки. перехожі завбачливо узяли парасольки. перестрибують через калюжі. у повітрі неприємна сирість. 

    осінні дні наповнені дощами.

      літній дощ. 

    ще зовсім недавно на небі сяяло привітне сонечко. 

    а тепер на зміну теплу прийшов проливний дощ. його великі краплі вистукують дощову мелодію на асфальті. хоч і не всій дітворі це до вподоби, проте він дуже потрібний та корисний для природи. зрошує безмежне поле.   напуває рослини такою потрібною водицею. приносить довгождану прохолоду в спекотний день. 

    після дощу усе починає оживати. гарненькі маленькі квіти піднімають свої голівоньки. здається вони вітаються з сонечком, що вже знову виглядає на блакитному небі.