Перепишіть речення. Підкресліть граматичні основи. Визначте х вираження (підмет чи складений; присудок чи складений (іменний чи дієслівний)
1. Дощовий день.
2. День дощовий.
3. Кролевецькі рушники дивовижні.
4. Кролевецькі рушники стали відомі за межами України.
5. У гурт починають збиратися лелеки.
6. Стрижі хочуть повернутися до нас.
7. Кілька хлопців завітало на свято.
8. Дощ із вітром зламали ніжні квіти в саду.
9. Дівчата на базарі витрішки продавали.
10. Зоре моя вечірняя, зійди над горою.
Контакт з аудиторією - найважливіша складова ораторського мистецтва, найважливіший момент спілкування, емоційне зіткнення оратора і його слухачів. Два оратора (два лектора) можуть говорити одне і те ж, але слухати одного цікаво, а іншого - нудно, навіть неможливо.
Контакт з аудиторією необхідний:
а) для залучення уваги слухачів, для того щоб мова сприймалася легко і з цікавістю;
б) щоб впливати на слухачів (для цього ми і говоримо!).
Контакт з аудиторією починається з початкової паузи (перед початком виступу, поки люди не зосередилися). Помилкою оратора буде зупиняти аудиторію, вимагати тиші, робити зауваження, що спізнилися.
Потужний засіб контакту з аудиторією - зоровий контакт. Час від часу треба дивитися в очі слухачам, тоді аудиторія відчуває турботу про себе, а оратор бачить, чи цікаво, чи не час завершувати.
Поширені помилки ораторів:
- Дивитися поверх голів;
- Дивитися в упор на одного і того ж людини;
- Дивитися тільки в текст доповіді.
Контакт з аудиторією відновлюється за до майстерності викладу матеріалу, це:
1) питання до аудиторії (тоді аудиторія пожвавлюється, беручи участь в обговоренні);
2) інтрігованіе ( "Про це я скажу трохи пізніше"; "Зараз я розповім дивовижний факт ...");
3) так звані зачіпки (автобіографічна розповідь, анекдот, цікавий факт, легенда);
4) невеликі відступи від теми.
Налаштовують аудиторію проти виступає і руйнують контакт і енергетику залу зарозумілість, менторський тон, презирство, вияв переваги, суперечка зі слухачами, публічні зауваження, вираз вголос своїх переваг або антипатій, ворожі випади на адресу аудиторії.
Прийоми утримання уваги аудиторії
І. Іванова пропонує використовувати такі прийоми, як "залучення" і "приєднання".
Прийом "залучення".
Задати питання залу.
Як би помиляючись, попросити зал поправити.
Попросити підняти руки тих, хто має вчений ступінь, підписаний на ділові видання, займається спортом (залежить від теми виступу); при цьому виступає також піднімає руку, показуючи приклад реагування, щоб спрацювала ланцюгова реакція.
Попросити посунутися ближче.
Запитати, чи не відсвічує чи дошка, чи не слід включити світло яскравіше.
Таким чином, аудиторія втягується у процес прийняття рішення.
Прийом "приєднання".
"Свій чужий". Звернути увагу аудиторії на те, що вас з нею об'єднує: загальні інтереси, вік, професія, ступінь спорідненості з винуватцем торжества і т.д. Це можна робити і щодо окремо взятих людей.
НБ
Образотворче мистецтво впливає на людину за до зображень, як поезія — словом, а музика — звуками. Чому в усіх країнах світу в усі часи релігійні та політичні верхівки використовували творчість митців? Потужний ідеологічний вплив мистецтва пояснює інтерес до нього з боку влади, що обертається й негативними наслідками. Так, давньоримське монументальне мистецтво прагнуло передусім до зримого втілення авторитету держави. Середньовічне вчення було спрямоване на утвердження релігійних істин. Мистецтво, що визнавалося товаром і одночасно незаперечними цінностями, виступало також як бажаний військовий трофей: Стародавній Рим привласнював мистецтво переможених народів, насамперед Стародавньої Греції; Наполеон і Гітлер грабували всі окуповані ними країни; європейські держави «звільнили» народи в колоніях, що належали їм, від мистецтва предків, позбавивши їх таким чином духовної спадщини.
Уже за часів античності і на Заході і на Сході художню творчість коментували й описували історики і хроністи. Починаючи з XV століття, передовсім в Італії, започатковується художня критика з метою вивчення загальних і характерних особливостей творів мистецтва — майбутній культурологічний фундамент художньої творчості. У XVIII столітті у зв’язку з надходженням на ринки антикваріату в середовищі нової клієнтури — представників багатої буржуазії — сформувалася нова категорія експертів і знавців. Засумнівавшись у достовірності деяких стародавніх раритетів, вони створили напрямок, заснований на безпосередньому аналізі твору. Інші мистецтвознавці мали на меті визначення концептуального, ідеологічного або релігійного змісту. Сучасна критика відмовляється вважати мистецтво цілковито як плід натхнення і непередбачуваного творчого пориву, наполягаючи на тому, що воно завжди і всюди безпосередньо пов’язане з розвитком суспільства та його культурою. Антропологія довела, що цей підхід виправданий також стосовно первісного суспільства.
Світову художню спадщину неможливо уявити без мистецьких надбань Київської Русі. Стародавня Русь ввібрала в себе і візантійську культуру, і західну, і скандинавську, і культуру південних сусідів-кочівників. У 988 р. Київська Русь прийняла християнство в його візантійському варіанті. Разом з релігією вона успадковувала від Візантії і художні традиції, однією з яких була оздоба храмів розписами та іконами. Стиль живопису змінювався з плином часу, але художні столітні традиції іконопису збереглися і дотепер. Спочатку майстрів-іконописців за з-за кордону (найчастіше з Греції), іноді звідти привозили і самі ікони. Русь сприйняла архітектурну форму християнського храму. Софія Київська споруджена в 1037 р. у період князювання Ярослава Мудрого. Окрасою цього храму стали мозаїки (як-от знаменита «Оранта») та фрески (близько 2000 м2) — роботи візантійських та місцевих майстрів.
Дивлячись на історію людства, ми можемо зробити впевнений висновок, що мистецтво завжди відігравало важливу роль у житті суспільства і було показником його самосприйняття та відмінності від тваринного світу.