Перепишіть речення й виконайте завдання. 1. Так шуміть же, гаї неозорі, і, сади, зацвітайте, як дим (В. Сосюра). 2. Не дай мені напитися журби й душі замерзнуть від морозу (О. Довгоп’ят). 3. На ланах співають ще не часто (Л. Талалай). 4. Коней на переправі не міняють (Нар. тв.). 5. Три дні дали на роздуми мені. 6. Марную день на пошуки незримої німої суті в сутінках понять. 7. Скільки цвіту з мене обтрусили… Скільки з мене яблук продали. 8. Було нам важко, і було нам зле, і західно, і східно. Було безвихідно. Але нам не було негідно. 9. І все на світі треба пережити (Л. Костенко). А. Підкресліть граматичні основи. Б. Визначте й надпишіть види односкладних речень.
Я розмовляю українською мовою. Вона ж об’єднує нас, українців. Адже кожна мова ідентифікує свій народ серед родини народів планети. Також українська мова - мова моїх предків, вона рідна для мене. Вона звучить у рідній оселі, так мене навчили батьки. Я спілкуюся нею з людьми, що мене оточують. Вона милозвучна і образна. Також мені дуже подобається українська пісня. Не хочу засмічувати мову поганими словами.
Без мови нема народу, а я не мислю себе без України. Ось тому я розмовляю українською мовою.
Творчість Шевченка-поета - не тільки надбання духу українського народу, а й світове явище. Та не менш значна і вагома діяльність Шевченка-художника. Учень Петербурзької Академії мистецтв, чиїм наставником і педагогом був уславлений Карл Брюллов, а згодом - автор серії офортів "Живописна Україна", автор численних портретів та ар-хітектурних пейзажів. Заслання до Казахстану на десять років вирвало Кобзаря із мистецького оточення, позбавило змоги плідно працювати і як поету, і як художнику. Та, попри все, Шевченко працював і на засланні, створивши глибоко правдиві твори.
До Другої світової війни у Харкові, на той час - столиці України, знаходилась Картинна галерея творів Т. Г. Шевченка. По війні твори Кобзаря було передано до Києва, а у Харківському художньому музеї лишилось лише кілька робіт. Одна з них - малюнок коричневою фарбою "Казахські діти - байгуші". Написано його було у Новопетрівсь кому укріпленні, де довгий час служив поет. Байгуші - це казахські жебраки. Незадовго до прибуття Шевченка право жебракувати тут було надане тільки дітям до 10 років. Тому не дивно, що такі маленьк були частими гостями солдатських укріплень. На картині перед нами постають двоє малих хлопців. Один, старший, який уже опанував "уроки жебрацького ремесла, і жалісливу міну вже скорчив, і руки, складені "човником", благально простягнув. Менший хлопчик, тримаючи в руках миску для вареної їжі, довірливо і відкрито дивиться на нас. Ми бачимо, що при розподілі одягу дітям перепали речі, завеликі для них - сорочка, яка сповзає з плечей, штани, які ледве тримаються на худенькому тільці. Не випадково художник зображує й себе, адже його становище на засланні було таким же тяжким.
Твір сповнений глибокого співчуття і симпатії до героїв, як і інші роботи Шевченка, присвячені казахській темі. Ось чому казахський народ також вважає поета своїм національним художником.