.Перепишіть речення. З'ясуйте синтаксичну роль дієслів. 1. Життя прожити — не зливу перестояти (Народна творчість). 2. Ішов кобзар до Києва та сів спочивати (Т. Шевченко). 3. Найвище уміння — почати спочатку життя, розуміння, дорогу, себе (Л. Костенко). 4. Прийшов я сповідатися калині (І. Драч). 5. Скоро він пішов спочити, а чи, може, ґав ловити (І. Гнатюк). 6. Боюсь я словом тишу сполошити (М. Луків).

До землі український народ почуває глибоку повагу, яка часом межує з обожненням. Землю називають святою і матір'ю, бо з неї створено першу людину, земля годує всіх людей і тварин. Нею клянуться, при цьому цілують її або з'їдають жменьку землі - і ця клятва вважається найстрашнішою. Бити без потреби по землі палицею або чимось іншим вважається таким же великим гріхом, як бити рідну матір /Булашев Г. Український народ. - С. 268/. 
Наші предки вважали, що земля жива, бо "тільки живе може живому життя дати". А земля давала життя і житу, і пшениці, і усякій пашниці. "Земля наша мати, всіх годує", "Земля дає все і забирає все", - стверджують прислів'я. "Земля - мати", а "Сонце - батько, Місяць - вітчим". 
Ці народні афоризми відображають взаємини людини з природою від найдавніших часів. 
Слово "земля" в українській культурі уособлює кілька значень, і така ж неоднорідна символічна знаковість цього образу: астральний і космічний символ, образ матері-годувальниці і образ землі - Вітчизни. 
Земля-мати - дополітеїстичний образ-тотем протоукраїнців, які поклонялися родючій ниві, всій землі. Образ землі-матері ввійшов поетичним символом до фольклору українського та інших слов'янських народів /Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології. - С. 28/. 
Для українців земля завжди була засобом існування, годувальницею, більше того, вона - "це й материнське лоно, в якому формується не лише фізичний, а й духовний генотип людини". Крім того, духовний генотип суспільства і культур, націй і вселюдства. Україну /етнос, мову, націю, державу, культуру, ментальність/ не можна зрозуміти поза рідною їм землею-природою. 

Україна має дуже багату культуру, яка передається від одного покоління до іншого. З давніх часів, для нашого народу характерними були мудрість та виваженість. Ці та багато інших рис були закладені в народних обрядах, звичаях, ну і, звичайно, фольклорі. Саме через усе це і формувався наш культурний та національний світогляд.Характерним для нашої культури є те, що дохристиянські звичаї тісно переплелися з релігійними, що призвело до утворення тих норм і обрядів, які відомі нам і нині. Обряди охоплюють усі сфери життя людини, вони є важливим елементом української культури. Яскравим прикладом є сімейне життя, особливо весілля, яке включало велику кількість різноманітних обрядів. Важливою подією будо народження дитини у родині. Вагітну жінку не дозволялося ображати та сварити.Необхідно було приховувати вагітність як можна довше, щоб ніхто не позаздрив і не спричинив зла при народженні дитини. Щоб новонароджений був здоровим та сильним, при першому купанні використовували святу воду. Дівчатам клали молока, меду, квітів, щоб були красивими, а хлопчикам клали дев’ясилу, щоб були сильними та здоровими. Дитину одразу ж необхідно було охрестити, щоб не була кволою та слабкою. У церкві, під час хрещення, вагому роль відіграють хрещенні батьки, яки вважаються другими батьками і допомагають дитині протягом усього її життя. Після обряду, зазвичай сходяться усі друзі та родичі з подарунками.Отже, звичаї та обряди, це вагомий елемент української культури і по нині. Вони відіграють важливе значення і в сучасні часи. Цей багатий скарб передається нам із покоління в покоління, тому ми повинні його зберегти і дотримуватись правил, адже вони супроводжували і допомагали нам протягом багатьох віків. Не зважаючи на час, деякі традиції та звичаї залишаються і будуть залишатися актуальними.