Переписувати роботу не треба, копіювати нічого не треба, виправте помилки у самому тексті на цій сторінці! Відправте на перевірку.
1.Написати правильно слова( разом, окремо чи через дефіс)
Будь/коли, будь/де, де/не/де, так/то, по/ведмежому, ледве/ледве, казна/де, багато/багато, до/дому, у/низ, по/дитячому, хтозна/як, аби/де, сяк/так, віч/на/віч, мало/помалу, на/пам’ять, хтозна/скільки, звідки/таки, у/досвіта, тихо/мирно, на/троє, в/двоє, по/двоє, зо/зла, з/середини, що/тижня, в/шосте, всього/на/всього, давним/давно, де/далі, день/за/днем, десь/то, на/жаль, без/відома, без/перестанку, день/у/день, раз/по/раз, в/ночі, раз/від/разу, раз/за/разом, день/ при/дні, від/ранку/до/вечора, з/боку/на/бік, з/дня/на/день, з/роду/в/рід, з/кінця/в/кінець, один/по/одному, по/правді. один/за/одним, на/ самоті, до/речі, на/диво, з/ранку, стрім/голов.
2. Розкрити дужки. З’ясувати розбіжність у написанні однозвучних слів. У дужках позначити, до яких частин мови вони належать.
1) Кімната замкнута (з)середини — читай (з)середини розділу.
2) Видніється (в)далечині — (у)далечині
моря. 3) Глянути (в) бік — ударити (в)бік.
4) Попередити (в)останнє — налити води (в)останнє відро.
5) Увести прислівник (у)перше речення — (у)перше почути.
6) Подарувати (на)пам’ять книгу — продекламувати вірш Шевченка (на)пам’ять.
7) (У)середині все тремтіло від щастя — знайти (в)середині альбому потрібне фото.
Два основні принципи ставлення до людей
Мати репутацію симпатичної людини, відчувати любов, повагу, прихильне ставлення людей до себе - законне прагнення кожного. Але як цього досягти? Щойно сказаним ми зовсім не маємо наміру підвести читача до висновку, що слід прагнути подобатися кожному і так само любити всіх і вся. Це було б неправильно, та такого й не може бути. Хочемо, щоб кожен, хто читатиме книжку, добре запам'ятав ці слова.Абсолютно однакових людей не буває. Так само як немає людей цілком хороших або цілком поганих. У різних ситуаціях за різних обставин одна й та сама людина веде себе неоднаково. Люди різняться багатьма властивостями, у них різний досвід, риси характеру, вдача, у кожного індивідуальна і шкала позитивних якостей, які він визнає і відповідно до яких себе поводить.
Можливо, ви зітхнете: все це, мовляв, прекрасно, але є чимало людей, які так не схожі між собою, а проте подобаються всім. І, нарешті, ви й самі намагались якось поліпшити себе, щоб усім подобатись, але з цього нічого не вийшло. Отже, прагнення подобатися іншим має кілька своїх "але". Справа в тому, що в кожної людини своя вимога до "масштабу" популярності. Ті, кого не люблять одні, можуть бути улюбленцями інших. І, врешті-решт, прихильність можна за певних обставин дуже швидко втратити (наприклад, тоді, коли хтось поведе себе щодо іншого не так, як той сподівався) або, навпаки, здобути (знову ж таки несподіваним добрим вчинком). А потім є люди, яких взагалі усі недолюблюють.
Звичайно, для людини набагато краще, коли до її інших позитивних якостей додається ще й авторитет. Проте не слід прагнути до нього скрізь і завжди. Так, чого доброго, можна стати й смішним. До того ж у кожного з нас, певна річ, є що в собі виправляти. Адже саме від вас великою мірою залежить те, як до вас ставляться інші. Подумайте, чи не занадто ви егоїстичні, заздрісні, недовірливі, марнославні, легковажні, нешляхетні, малонадійні, чи нема у вас ще якихось негативних якостей.
ответ:Зустріч з лисиням.
Під час канікул я відпочивала у бабусі. Одного разу, гуляючи в полі, ми знайшли маленьке лисенятко. Воно було дуже кумедне. Хвостик його був пухнастеньким, а вушка — завжди нашорошеними.
Сестра взяла тремтячий клубочок на руки, погладила і лисенятко позіхнуло, наче кошеня.
Лисенятко ми забрали, принесли додому, пустили його на підлогу в кухні. Воно, швидко перебираючи лапками, забилося в куток. Коли принесли блюдце з молоком і посунули його до лисеняти, воно спочатку несміливо, з острахом принюхалося, потім стало над блюдечком, вигнуло спину і загородило його від усіх. Відчувався інстинкт поведінки дикої тварини. Лисенятко з тривогою озиралося на нас, наче хвилювалося, що хтось може вихлебтати його їжу.
Звірятко ще раз скоса подивилося на всіх присутніх і почало хлебтати з блюдечка.
Язик у нього був довгенький і гостренький, з якимось чудернацьким гачком на кінчику. Хлебтало воно акуратно, наче кішка, і поспіхом, наче цуценя.
Лисеня, мабуть, дуже зголодніло, тому що всім своїм виглядом показувало задоволення, а під вусами, здавалося, з'явилася усмішка, очі солодко примружилися, а маленькі передні лапки в темних панчішках збуджено тремтіли.
На зріст лисеня було таке, як маленька кішка. Лапки здавалися міцними, але тулуб був маленьким, худеньким, лисеня було дуже легким.
Голова у лисеняти велика, ніс гострий, вуха насторожені, оченята круглі та веселі, як ґудзики. Оченята і кінчик носа робили його страшенно кумедним.
Хутро сірувато-жовтеньке з темнуватими розводами, а шийка, щічки та живіт — білими.
Лисенятко пробуло в нас до наступного ранку, бо вночі дуже скавчало, мабуть, шукало матусю! Вранці згасли вогники в очах у нашої маленької лиски, і ми вирішили віднести її туди, де й знайшли.
Зараз приємно згадати ту цікаву зустріч з маленьким лісовим мешканцем.
Объяснение: