Перетворіть ускладнені речення в складні, замінивши відокремлені
члени підрядними реченнями.
1. Пройшовши з кілометр, вони знову побачили короткі спалахи й темні постаті в
житах (М.Стельмах). 2. Неподалік від їхньої убогої хати стояв розкішний будинок,
оточений густим садом (І.Цюпа). 3. З-поміж багатьох поданих страв найсмачнішою
вважалася камбала, приготовлена відомим лише господаркам Лебединого
острова (М.Трублаїні). 4. Не спитавши броду, не лізь у воду (Народна творчість). 5.
Ішли межи стін, грубо зложених з сірого каменю, вишитих блідими перами папороті
(М. Коцюбинський). 6. Над головами небо, повне загадкових світів
(Петро Панч). 7. Маючи в серці стільки доброти, чи ж можна служити злій справі?
(Ю.Мушкетик). 8. Виткнулася валка саней, навантажених великими дубовими
колодами (В.Кучер).

Відповідь:

Пояснення:

Яку людиною ми називаємо шляхетною? Шляхетна людина - це насамперед моральна людина, добре вихована, совісна людина, така, яка добре ставиться до інших. До того ж, шляхетна людина буде добре поводитися завжди, а не тільки тоді, коли на неї хтось дивиться - тому що у шляхетної людини є совість.

Наприклад, шляхетна людина до незнайомцю, якого ніколи більше не побачить - і піде, навіть не сказавши свого імені, бо не очікує подяки.

Шляхетна людина не скористується чужою помилкою на свою користь, навіть якщо про це ніхто не буде знати. Наприклад, якщо продавець помилився і дав здачі більше, ніж треба, така людина поверне зайві гроші.

У шляхетної людини є також почуття гідності, тому така людина вища за дрібні чвари. Така людина не буде слухати і тим більше переказувати плітки про інших. Шляхетна людина також не буде сміятися над чужими помилками, зовнішністю, недоліками або вадами.

Ось таку людину я вважаю шляхетною. На мій погляд, шляхетність людини виявляється у її вчинках.

«Пересічний українець» наших днів є здебільшого хамом, який недбало ставиться до своєї праці, по-варварськи нищить дов-кілля, а при нагоді тлумить і обдирає свого одноплемінника ще гірше за чужинців. Саме через це щоразу, як українці набираються снаги розірвати пута московщення, сталеві пружини спільної євразій-ської ментальності невблаганно повертають нас до вже звичної чаші з московською отрутою.

Хам націю ніколи не відродить, та й навіщо це йому? Тому не лише умовою sine qua non відродження, а й, власне, основним його змістом стає нещадна боротьба проти хамства й євразійщини всередині українства. Мусимо прямо сказати, що «патріот», готовиий покласти душу й тіло в борні проти «жидів», «москалів» тощо, але при тому толерує й розвиває питомо українські традиції дикунства й звиродніння, є більшим ворогом своєї нації, ніж орди заброд і наїзників.

Объяснение: