План до переказу
Чи потрібне сьогодні мистецтво ґречності?
Приписи етикету з’явилися в глибоку давнину як розумні форми спілкування людей. Та й досі істинним є твердження: якщо люди перестануть чинити за правилами, вони втратять людську подобу. Цих правил, вироблених багатьма поколіннями, надзвичайно багато.
У кожного народу свої правила й традиції, зумовлені національною історією, психологією, політичним устроєм країни. Вони позначаються на особистісній манері поведінки. Попри це законодавці норм етикету англійці запевняють: справжня ввічливість усюди однакова, й гарні манери породжуються здоровим глуздом і добросердністю.
Людина викликає повагу, коли вона вміє поводитися в товаристві. До етикету входять і манери поведінки вдома, на роботі, у гостині, у театрі, кіно, музеї, бібліотеці, готелі, магазині, ресторані, літаку, поїзді, метро, таксі й на вулиці, і мистецтво одягатися, користуватися косметикою, дарувати, і правила мовленнєвої поведінки тощо.
Звичайно, важко перелічити всі існуючі форми етикету в усіх життєвих ситуаціях і не так ними оволодіти. Тим паче, останнім часом наше століття невпинно прямує в бік спрощення манер. Людство отримало змогу вільно подорожувати світом і знайомитися з культурою інших країн. А хіба легко у цьому туристичному потоці дотримуватися правил етикету іншої держави? Чи хтось із японців здивується емоційній розмові двох італійців? І чи можливо зараз здивувати англійця відмовою від обіднього чаю? А як щодо мовного етикету? Сьогодні соціальні мережі та месенджери замінили традиційне листування, а тому етика написання листів дотримується лише у діловому спілкуванні. Багато правил поведінки взагалі можуть скоро канути в лету, а тому, чи погодитеся ви із твердженням, що й досі оволодіння «кодексом ввічливості» має неабияке значення? Варто все ж пам’ятати: скориставшись ним, ми зможемо правильно поводитися у товаристві, зажити слави ґречної людини, зрештою, ми нічого не втрачаємо, а виховуємо у собі особистість.
Объяснение:
Хліб — це не просто їжа. Це основа всього, запорука продовження життя. Хліб — це диво землі.
Все життя людини пов’язано з хлібом — як фізичне, так і духовне. Хліб — це дуже корисний продукт, вкрай необхідний нашому організму. Він об’єднує людей за трапезою, навчає поваги, щедрості, співчуття, гостинності, розважливості.
Хліб вимагає до себе шани, адже в нього вкладено працю людей багатьох професій. Ця праця дуже важка, тому подвійно почесна. Хліб сьогодні коштує недорого. Справжня його ціна набагато вище. Для всіх нас повинні попрацювати селекціонери, агрономи, інженери, трактористи, комбайнери, мірошники, водії, пекарі.
Процес приготування паляниці — велике мистецтво. За ним можна ігати годинами. Цей процес заспокоює, заряджає добром і світлом, наповнює любов’ю до життя. Разом зі шматком хліба нам передається частина душі й енергії пекаря. Ось чому справжній живий хліб вдається тільки добрим, щедрим і відкритим душею людям. Хіба це не диво?
В Україні хліб завжди мав сакральне значення. Це не тільки символ добробуту, а й символ відносин Бога та людини. Це образ Самого Господа. Отже, все це є доказом, що хліб — це диво.
ответ:Ива́н Я́ковлевич Франко́ (укр. Іван Якович Франко; 27 августа 1856, с. Нагуевичи, Дрогобычский повет, Галиция — 28 мая 1916, Львов) — писатель, поэт, беллетрист, учёный, публицист и деятель революционного социалистического движения на западе Украины. Один из инициаторов основания Русско-украинской радикальной партии, действовавшей на территории Австрии.
В честь Франко город Станиславов переименован в Ивано-Франковск.
Биография
Родился в семье крестьянина-кузнеца; первые годы своего детства он в своих рассказах изображает самыми светлыми красками. Отец умер раньше, чем сын окончил дрогобычскую базилианскую «нормальную» школу; но отчим, тоже крестьянин, озаботился о продолжении его образования. Вскоре умерла и мать Франко, так что на лето он приезжал в чужую семью — и все же пребывание в ней казалось мальчику раем в сравнении со школой, где грубые и необразованные учителя, поблажая детям богачей, бесчеловечно истязали детей небогатых родителей; по признанию Ивана Франко, ненависть к притеснению одного человека другим он вынес из нормальной школы. Как здесь, так потом в гимназии, он шёл первым учеником; летом гимназист пас скот и в полевых работах; стихотворные переводы из Библии, античных и западноевропейских писателей, которыми он тогда занимался, писал на народном украинском языке.
Объяснение: