План до переказу
Чи потрібне сьогодні мистецтво ґречності?
Приписи етикету з’явилися в глибоку давнину як розумні форми спілкування людей. Та й досі істинним є твердження: якщо люди перестануть чинити за правилами, вони втратять людську подобу. Цих правил, вироблених багатьма поколіннями, надзвичайно багато.
У кожного народу свої правила й традиції, зумовлені національною історією, психологією, політичним устроєм країни. Вони позначаються на особистісній манері поведінки. Попри це законодавці норм етикету англійці запевняють: справжня ввічливість усюди однакова, й гарні манери породжуються здоровим глуздом і добросердністю.
Людина викликає повагу, коли вона вміє поводитися в товаристві. До етикету входять і манери поведінки вдома, на роботі, у гостині, у театрі, кіно, музеї, бібліотеці, готелі, магазині, ресторані, літаку, поїзді, метро, таксі й на вулиці, і мистецтво одягатися, користуватися косметикою, дарувати, і правила мовленнєвої поведінки тощо.
Звичайно, важко перелічити всі існуючі форми етикету в усіх життєвих ситуаціях і не так ними оволодіти. Тим паче, останнім часом наше століття невпинно прямує в бік спрощення манер. Людство отримало змогу вільно подорожувати світом і знайомитися з культурою інших країн. А хіба легко у цьому туристичному потоці дотримуватися правил етикету іншої держави? Чи хтось із японців здивується емоційній розмові двох італійців? І чи можливо зараз здивувати англійця відмовою від обіднього чаю? А як щодо мовного етикету? Сьогодні соціальні мережі та месенджери замінили традиційне листування, а тому етика написання листів дотримується лише у діловому спілкуванні. Багато правил поведінки взагалі можуть скоро канути в лету, а тому, чи погодитеся ви із твердженням, що й досі оволодіння «кодексом ввічливості» має неабияке значення? Варто все ж пам’ятати: скориставшись ним, ми зможемо правильно поводитися у товаристві, зажити слави ґречної людини, зрештою, ми нічого не втрачаємо, а виховуємо у собі особистість.
Через усе моє дитинство тече річка Сіверський Донець. Починається вона десь там, де води його ще по вінця затоплюють прарічище повенями, де колись військо князя Ігоря купало коней, де землі дарують справді царські скарби археологам.
Береги ріки рясно поросли вербами, густо помережані стежками людських доль, тягнуться кудись далеко, щоб на обрії злитись з небом і знову повернутися над селом обрамленням Чумацького Шляху, створити вічну взаємодію землі й неба, плинного й вічного, насущного і почасового.
Приємно купатись у водах Сіверського Дінця, у ніжності зоряних ночей, у пісенному морі сільських вечорів, коли село співає кожним своїм гомоном, де діти збираються на ігрища, де селяни вечеряють після втомливої цілоденної праці на толоці.
Саме звідси в мене природна любов до рідного краю, села, повага до людей.
Объяснение:
Кожна людина прагне щастя. У всіх нас у житті бували хвилини неймовірної радості, задоволення та піднесення, які ми ніколи не забудемо. І нам хочеться відчувати себе так завжди. Навіть вітаючи одне одного зі святами, ми обов’язково зичимо щастя.
Щастя – це внутрішній стан спокою, радості, піднесення та вдоволення собою. Люди відчувають його, коли знаходяться поруч з коханими, займаються улюбленою справою, отримують яскраві враження тощо. На мій погляд, щастя для кожного своє. Те, що приносить задоволення одному, залишає байдужим іншого. А значить, скільки у світі людей, стільки й в бути щасливими.
З огляду на це хочеться зазначити, що часто люди не дозволяють одне одному бути щасливим через те, що нав’язують своє розуміння його, не прислухаючись одне до одного. Наприклад, батьки одного мого друга обидва музиканти, закохані в музику. І вони змусили сина піти до музичної школи. Але сам він не любить грати, а захоплюється велоспортом, саме це заняття робить його щасливим. Та батьки чомусь цього не розуміють.
І отут я зрозумів, що мав на увазі великий український філософ Г.Сковорода – людина може тільки самостійно збудувати своє щастя, коли розбереться, у чому саме воно полягає. Ніхто інший не до у цьому, адже не може зазирнути тобі в душу. Тому не треба перекладати відповідальність за своє щастя на інших, в краще докласти зусиль, щоб досягти саме того, що хочеш ти. Бо ти і тільки ти – коваль свого щастя. Життя самого Сковороди - яскраве тому свідчення.
Як приклад можна згадати Наталку Полтавку з однойменної п’єси І.Котляревського. Дівчина була згодна принести себе у жертву заради матері, але це зробило її дуже нещасною. Коли ж повернувся її коханий Петро, лише її впевненість та рішучість змусила пана возного відступитися, а її матір – благословити їхній з Петром шлюб. Наталка завдяки своїй вдачі здобула своє щастя.
Тому я повністю згоден з думкою Г.Сковороди. Обставини у житті можуть бути різними, але завжди варто боротися за своє щастя. Бо тільки ти знаєш, у чому воно полягає.