vbnioo

18.08.2022 02:24 •  Українська мова

План до тексту - У ЛІСІ Із Найдою дівчина не боялася нікого й нічого. Поки йшли селом, то
притримувала за повідець, а як опинились на околиці – дала Найді волю.
Граючи коричневими очима, Найда спершу гайнув стежкою в житі,
зашелестів, загупотів і стих. Не долинало й звуку. «А що, коли не
повернеться? – тоскно подумалося Катрі. – Може чкурнути в білий світ, щоб
відшукати колишнього хазяїна».
У цю хвилину Катря не відчувала влади над Найдою, й тихий жаль
стиснув їй серце. І раптом щось зашелестіло, і з польового жита вискочив
Найда. Його очі блищали і сяяли радістю, маленькі, й тонкі, схожі на
трикутнички, вуха аж тремтіли. Довгою клинцюватою головою пес тицявся
Катрі в коліна, в долоні. Теплий шорсткий язик лизнув то в лікоть, то в шию,
то дістав до скроні. Пахло від Найди молодими половіючими колосками,
полином, волошками.
Катря обнімає, голубить, цілує вреднющого собацюру, почуваючись
найщасливішою істотою у світі. Пес повернувся до неї!
Перебігають удвох латку жита – і вже на узліссі, вже між темних сосон
і ялин. Раніше Катря нізащо не осмілилася б гайнути в лісові хащі, а зараз, не
зупиняючись, біжить услід за Найдою по піщаній стежці, поминає огрядні
стовбури дубів із крислатими верховіттями, поминає вільхи із тремкими
кронами, горіхові зарості, море папороті, велетенські мурашники, довкола
яких снують легіони турботливих мурашок. Найда не спиняється, то й Катря
на стиняється, вдячна собаці за відчуття волі й відваги, за безмежність
простору.
Стежка веде поміж стовбурів. А ось відкрилось озеро, що полумиском
голубіє поміж очеретів. І по воді пливе дика качечка, схожа на різьблений
листок. І вже відкрилась галява, поросла курячою сліпотою, але найбільше –
незчисленними синіми дзвониками. Язиката сорока летить десь зовсім поряд,
тільки не видно її, і скрекоче й скрекоче, попереджаючи все живісіньке в лісі
про те, що в таємничі володіння вторглися не і гості.
Але Катря не почувається не гостею, вона біжить і біжить,
зовсім не побоюючись, що може заблудитися. Чого ж їй побоюватись, коли не сама, коли удвох з Найдою, вірним і розумним товаришем, який не
зрадить, не дасть заблудитися, який і захистить, і порятує, і назад додому приведе.
Майнула, як блискавка, струнконога дика коза, і несподівано Найда зайшовся гавканням. Потім вони побачили руду білку на сосні. Найда,
зіпершись передніми лапами на червону кору, дряпав її пазурамий
повискував, наче хотів дертись догори.
- Не треба, Найдо, не треба, - заспокоювала Катря, беручи за повідець.
– Хай білка бігає, гризе горішки та лущить шишки. А нам пора додому, бо вже пізно.
Підкрадалось вечірнє смеркання, й вони заквапились із лісу досела.
(399 слів) (За Є. Гуцалом)