Напевно, кожна людина замислювалася над своїм ставленням до Батьківщини. Я маю на увазі не місце, в якому кожен з нас народився, а саме велику Батьківщину — всю Україну, єдину й неподільну. Останнім часом я ігаю все менше й менше людей, які могли б з упевненістю сказати, що люблять її беззастережно, щоб не відбулося. Найчастіше можна почути невпевнену відповідь: «Начебто…».
Що з нами сталося? Я розумію, що тут багато чого може не подобатися. Може пригнічувати, не давати зітхнути вільно на повні груди. Але вас, відкрийте очі й подивіться, в якій красивій країні ми з вами живемо! Вийдіть зі своїх квартир, офісів, зі своїх величезних мегаполісів! Помандруйте трохи по країні! Більшість з вас навіть не уявляє, як тут гарно!
Емоції переповнюють, коли спускаєшся в Оптимістичну печеру на Тернопільщині чи у Тунель кохання на Волині. Або дивишся на струмені води водоспаду Шипіт, що зриваються з чотирнадцятиметрової висоти. Якщо хочеться спокійних вражень, можна поїхати до Дністровського каньйону чи в урочище «Кам’яні Могили» на Донеччині. Або відвідати найвидатніші озера природного походження України, що вражають своєю красою — Світязь та Синевир. Там так приємно вдихнути на повні груди чистого повітря!
Унікальні місця України, що вражають масштабами та красою, можна перераховувати довго. Її чарівна природа України вражає своїми краєвидами, ландшафтами та рослинністю.
Ще вчора сонечко гріло по-літньому. А сьогодні вночі до мого міста непомітно вступила чарівниця-осінь.
У буйні зелені крони дерев, осінь вже де-не-де вплела пасма жовтого листя. Молода берізка опустила додолу довгі коси-віти. А вітер чеше, чеше їх, заспокоюючи красуню. Не сумуй, що незабаром опаде твоє листя.
Прийде весна — і на місці опалого листочка виростуть нові, молоді пагінці.
Ще пишніше розквітне твоя врода.
Кожний новий ранок зустрічає мене по-іншому: то загорне у густий туман, то сипне за комір кілька холодних краплинок осіннього дощу, то збадьорить прозорою прохолодою. А інколи розщедриться ранок і зустріне свіжовимитим сонечком, скісні промені якого заглядають під самі повіки, ніби просять пробачення за своїх сердитих побратимів…
Я люблю осінь за її тихий смуток, що щемом озивається в серці, за важкі кетяги горобини, за срібні нитки бабиного літа, що дарують нам окрайчик літнього тепла, за шерхіт опалого листя, який заспокоює отой щем у серці.
У садочках пахнуть достиглі яблука викохані щедрим літнім сонцем, вони вже не в змозі втриматися на гілці, голосно гупають з віт, проливаючись липким соком у холодну траву.
— “Не сумуй, — каже мені жовта гілка за вікном. — Мине осінь, пройде зима. Пора згасання зміниться порою цвітіння”.
І я не сумую, бо про це мене просила сама Осінь сьогодні вночі. Осінь, що завітала до мого міста.
Напевно, кожна людина замислювалася над своїм ставленням до Батьківщини. Я маю на увазі не місце, в якому кожен з нас народився, а саме велику Батьківщину — всю Україну, єдину й неподільну. Останнім часом я ігаю все менше й менше людей, які могли б з упевненістю сказати, що люблять її беззастережно, щоб не відбулося. Найчастіше можна почути невпевнену відповідь: «Начебто…».
Що з нами сталося? Я розумію, що тут багато чого може не подобатися. Може пригнічувати, не давати зітхнути вільно на повні груди. Але вас, відкрийте очі й подивіться, в якій красивій країні ми з вами живемо! Вийдіть зі своїх квартир, офісів, зі своїх величезних мегаполісів! Помандруйте трохи по країні! Більшість з вас навіть не уявляє, як тут гарно!
Емоції переповнюють, коли спускаєшся в Оптимістичну печеру на Тернопільщині чи у Тунель кохання на Волині. Або дивишся на струмені води водоспаду Шипіт, що зриваються з чотирнадцятиметрової висоти. Якщо хочеться спокійних вражень, можна поїхати до Дністровського каньйону чи в урочище «Кам’яні Могили» на Донеччині. Або відвідати найвидатніші озера природного походження України, що вражають своєю красою — Світязь та Синевир. Там так приємно вдихнути на повні груди чистого повітря!
Унікальні місця України, що вражають масштабами та красою, можна перераховувати довго. Її чарівна природа України вражає своїми краєвидами, ландшафтами та рослинністю.
Ще вчора сонечко гріло по-літньому. А сьогодні вночі до мого міста непомітно вступила чарівниця-осінь.
У буйні зелені крони дерев, осінь вже де-не-де вплела пасма жовтого листя. Молода берізка опустила додолу довгі коси-віти. А вітер чеше, чеше їх, заспокоюючи красуню. Не сумуй, що незабаром опаде твоє листя.
Прийде весна — і на місці опалого листочка виростуть нові, молоді пагінці.
Ще пишніше розквітне твоя врода.
Кожний новий ранок зустрічає мене по-іншому: то загорне у густий туман, то сипне за комір кілька холодних краплинок осіннього дощу, то збадьорить прозорою прохолодою. А інколи розщедриться ранок і зустріне свіжовимитим сонечком, скісні промені якого заглядають під самі повіки, ніби просять пробачення за своїх сердитих побратимів…
Я люблю осінь за її тихий смуток, що щемом озивається в серці, за важкі кетяги горобини, за срібні нитки бабиного літа, що дарують нам окрайчик літнього тепла, за шерхіт опалого листя, який заспокоює отой щем у серці.
У садочках пахнуть достиглі яблука викохані щедрим літнім сонцем, вони вже не в змозі втриматися на гілці, голосно гупають з віт, проливаючись липким соком у холодну траву.
— “Не сумуй, — каже мені жовта гілка за вікном. — Мине осінь, пройде зима. Пора згасання зміниться порою цвітіння”.
І я не сумую, бо про це мене просила сама Осінь сьогодні вночі. Осінь, що завітала до мого міста.