Життєві цінності людини відіграють ключову роль в його долі, тому що від них залежить прийняття рішень, реалізація права вибору, здійснення життєвого призначення, взаємовідносини з іншими людьми.
Цінності передають нам з самого народження наші батьки, вчителі, вихователі, друзі. Кожна людина виростає зі своїм набором цінностей. Найцікавіше те, що вони не завжди служать людині, а можуть навпаки, навіть заподіяти їй шкоду.
Духовні цінності мають на увазі наявність в них духа, або дущі. Розвиток і посилення свого внутрішнього духа, дущі.
Усвідомлення того, що ці цінності ти відкриваєш в собі, перш за все для себе і свого блага, а не для очей оточуючих. Ти вибираєш бути таким саме для себе.
Можна привести в приклад такі духовні цінності як: чесність, усвідомленість, відповідальність, любов в першу чергу до себе, а потім до оточуючих, віра в себе, співчуття, щирість, любов до своїх батьків. Так можна перераховувати довго. Головне, щоб кожна цінність робила тебе сильніше.
Практикуючи ці цінності в собі, дотримуючись їх тому, що ти так вибираєш, ти стаєш духовно сильною людиною. Мені ще невідомо чому так це є.
Наш народ має багату культуру, величезний скарб якої складається з цінностей, надбаних багатьма поколіннями. З прадавніх часів до нас ідуть життєва мудрість та настанови щодо життя. Вони закладені в українських звичаях, обрядах, фольклорі, адже в них — світовідчуття та світосприймання нашого народу.
Дуже тісно народна творчість пов'язана із звичаями, що являють собою закони, якими українці керувались щоденно.
Як і рідна мова, звичаї об'єднують людей в один народ. Того, хто забуває звичаї, карають Бог і люди, а, за українським повір'ям, у батьків, що не дотримуються звичаїв, народжуються діти, які стають вовкулаками.
Після хрещення до хати сходились родичі та сусіди. Не можна було приходити з порожніми руками.
Говорячи про сімейні звичаї українців, слід згадати про приймац-тво, яке було традиційним явищем сімейних відносин та полягало у переході чоловіка до батьків дружини, якщо в цьому була необхідність. За приймаків також вважались посиновлені сироти.
Багатющий скарб звичаїв нашого народу ми отримали в спадок і мусимо зберегти його та, нічого не втративши, передати нашим дітям, щоб не перервався зв'язок поколінь, щоб зберегти генетичну пам'ять нашого народу.
Життєві цінності людини відіграють ключову роль в його долі, тому що від них залежить прийняття рішень, реалізація права вибору, здійснення життєвого призначення, взаємовідносини з іншими людьми.
Цінності передають нам з самого народження наші батьки, вчителі, вихователі, друзі. Кожна людина виростає зі своїм набором цінностей. Найцікавіше те, що вони не завжди служать людині, а можуть навпаки, навіть заподіяти їй шкоду.
Духовні цінності мають на увазі наявність в них духа, або дущі. Розвиток і посилення свого внутрішнього духа, дущі.
Усвідомлення того, що ці цінності ти відкриваєш в собі, перш за все для себе і свого блага, а не для очей оточуючих. Ти вибираєш бути таким саме для себе.
Можна привести в приклад такі духовні цінності як: чесність, усвідомленість, відповідальність, любов в першу чергу до себе, а потім до оточуючих, віра в себе, співчуття, щирість, любов до своїх батьків. Так можна перераховувати довго. Головне, щоб кожна цінність робила тебе сильніше.
Практикуючи ці цінності в собі, дотримуючись їх тому, що ти так вибираєш, ти стаєш духовно сильною людиною. Мені ще невідомо чому так це є.
Наш народ має багату культуру, величезний скарб якої складається з цінностей, надбаних багатьма поколіннями. З прадавніх часів до нас ідуть життєва мудрість та настанови щодо життя. Вони закладені в українських звичаях, обрядах, фольклорі, адже в них — світовідчуття та світосприймання нашого народу.
Дуже тісно народна творчість пов'язана із звичаями, що являють собою закони, якими українці керувались щоденно.
Як і рідна мова, звичаї об'єднують людей в один народ. Того, хто забуває звичаї, карають Бог і люди, а, за українським повір'ям, у батьків, що не дотримуються звичаїв, народжуються діти, які стають вовкулаками.
Після хрещення до хати сходились родичі та сусіди. Не можна було приходити з порожніми руками.
Говорячи про сімейні звичаї українців, слід згадати про приймац-тво, яке було традиційним явищем сімейних відносин та полягало у переході чоловіка до батьків дружини, якщо в цьому була необхідність. За приймаків також вважались посиновлені сироти.
Багатющий скарб звичаїв нашого народу ми отримали в спадок і мусимо зберегти його та, нічого не втративши, передати нашим дітям, щоб не перервався зв'язок поколінь, щоб зберегти генетичну пам'ять нашого народу.